Connect with us

З життя

«Хай вони живуть з тобою! Адже ти його так виховала!» — кричав у слухавку мій колишній чоловік.

Published

on

«Нехай вони живуть у тебе! Ти ж його таким виховала!» — гуло в трубці голос мого колишнього чоловіка, Бориса. Його слова були гострі, як зимовий вітер, а я стояла, притиснувши телефон до плеча, і відчувала, як щось важке стискає мені груди. Розмова йшла про нашого сина, Тараса, та його дівчину, які вирішили пожити разом. Але ця суперечка з Борисом змусила мене задуматись не лише про сина, а й про те, як наші з ним минулі помилки вплинули на родину.

Ми розлучилися з Борисом десять років тому. Тарасу тоді було п’ятнадцять, і розлучення вдарило по ньому важко. То він звинувачував мене, то батька, то просто замикався у собі. Я намагалася бути йому і матір’ю, і подругою: допомагала з уроками, слухала історії про друзів, возила на футбол. Борис же після розлучення віддалися. Він платив аліменти, інколи забирав Тараса на вихідні, але справжньої близькості між ними не було. Я бачила, як син сумує за батьком, але Борис завжди був зайнятий: нова робота, нова сім’я. Я не осуджувала, але в душі було боляче за Тараса.

Тепер Тарасові двадцять п’ять. Він виріс, закінчив університет, працює у IT. Півроку тому він познайомив мене зі своєю дівчиною, Олесею. Вона лагідна, працює дизайнеркою, завжди ввічлива та посмішкувата. Вони з Тарасом вирішили жити разом, і я раділа за них. Але оскільки власної оселі у них ще нема, вони попросилися пожити в мене. Моя двокімнатна квартира — не палац, але місця вистачало. Я віддала їм свою спальню, а сама перебралася на диван у вітальні. Думала, це тимчасово, поки не зекономлять на оренду.

Спочатку все йшло непогано. Олеся допомагала по господарству, Тарас носив продукти, інколи запрошували мене разом повечеряти. Але через кілька місяців я помітила, що Тарас став дратівливим. Міг різко відповісти Олесі через дрібниці, а одного разу я почула їхню суперечку через гроші. Я не втручалася — вони дорослі, самі розберуться. Але потім подзвонив Борис. Він був лютий: «Ти знаєш, що твій син відмовився допомагати мені з ремонтом? Каже, у нього свої плани! А ця Олеся взагалі мене не поважає!»

Я здивувалася. Тарас ніколи не згадував, що батько щось просив. Виявилося, Борис хотів, щоб син приїхав на дачу та допоміг перекрити дах. Тарас відмовився, посилаючись на зайнятість. А Олеся, на думку Бориса, «занадто багато про себе уявляє». Я намагалася його заспокоїти: «Борисе, вони молоді, у них своє життя. Може, ти занадто тиснеш?» Але він вибухнув: «Ти його зіпсувала! Виростила маминого синочка, ось він і батька не шанує! Нехай у тебе й живуть, коли ти така добра!»

Його слова вразили мене. *Я* виховала? А де був він, коли Тарас потребував батька? Я одна тягнула його через підліткові бурі, через сварки й сльози. Та чи прав Борис? Може, я дійсно надто опікувала сина, і він виріс егоїстом? Я почала згадувати, як його пестила: купувала все, що просив, захищала від проблем. Може, справді зробила його залежним?

Я вирішила поговорити з сином. Ввечері, коли Олеся пішла до подруги, я запитала: «Тарасе, що це у тебе з батьком? Він каже, ти відмовився допомагати». Син насупився: «Мамо, він вимагає, щоб я кинув усе і їхав до нього на дачу. А в мене робота, проекти, не можу ж усе покинути. І Олеся не зобов’язана йому догоджати». Я кивнула, але в душі було неспокійно. Тарас говорив розумно, але його тон був різким, ніби він навіть не намагався зрозуміти батька.

Потім я поговорила з Олесею. Вона зізналася, що Борис колись грубо пожартував на її адресу, і вона відповіла. «Я не хотіла його образити, але він поводиться так, ніби я муся йому підкорятися», — сказала вона. Я зрозуміла: справа не лише у Тарасі. Борис, схоже, хоче контролювати всіх, але сам не готовий йти назустріч.

Ця розмова з колишнім чоловіком змусила мене багато передумати. Я згадала наш шлюб, наші помилки. Може, ми з Борисом не показали Тарасові, що родина — це компроміси? Я вирішила не втручатися в їхній конфлікт, але попросити Тараса й Олесю бути терпимішими. Вони молоді, у них все попереду, але повага до старших — це важливо. Я також поговорила з Борисом, запропонувала йому не тиснути на сина, а спробувати налагодити контакт. Він буркнув щось у відповідь, але пообіцяв подумати.

Тепер я дивлюся на Тараса й Олесю й думаю: вони такі самі, як ми з Борисом у молодості — сповнені надій, але з купою проблем. Я не хочу, щоб вони повторювали наші помилки. Моя квартира — їхній тимчасовий прихисток, але я знаю: скоро вони вилетять із гнізда. А я залишуся зі спогадами й надією, що мій син знайде спільну мову з батьком. І, може, колись Борис зрозуміє, що виховання — це не лише моя справа, а й його.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × один =

Також цікаво:

З життя5 години ago

Stepfather

**Stepfather** Because youve got no business hanging around a young girl like that! snapped James. Excuse me? Youve completely messed...

З життя5 години ago

Returned Home—No Husband, No Trace of Him or His Belongings in Sight

She came home to find no husband and none of his belongings. “Whats with that look?” Zoe smirked. “Stan just...

З життя13 години ago

Back Home—No Husband, No Trace of Him Left

**Diary Entry** I came home to find neither my husband nor any of his things. Why are you looking at...

З життя13 години ago

Revenge for My Mother

**A Lesson in Control** *Diary Entry* The call came late at night, the voice on the other end distorted and...

З життя15 години ago

Avenged My Mother: A Tale of Justice and Retribution

**A Revenge for Mum** “Your daughter is with us. Bring £100,000, and she stays alive. I’ll send the meeting point...

З життя16 години ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“Of course, everyone remembers perfectly well” “I dont remember because it never happened!” Peter Redford said seriously, looking at her...

З життя17 години ago

Of Course, Everyone Remembered It Perfectly

“I dont remember because it never happened!” said Redford, looking at her with his earnest, grandfatherly eyes. The conversation died...

З життя18 години ago

Shut Up!” He Snarled, Hurling the Suitcase to the Floor. “I’m Leaving You and This Dump You Call a Life.

“Shut it,” the husband snapped, tossing his suitcase onto the floor. “I’m leaving you and this dump you call a...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.