Connect with us

З життя

Исчезновение: её жизнь потеряла смысл

Published

on

Сегодня он просто ушел… А я ведь жила только ради него.

Прожили вместе семь лет. Семь трудных лет, где я, Люба, из кожи вон лезла, чтобы быть идеальной. Все по правилам: дом — полная чаша, забота, уступки, внимание. Я выучила назубок роль «примерной жены» — лишь бы чувствовать себя нужной, любимой. Так боялась снова остаться одной, что постепенно потеряла себя.

А он все равно ушел.

Не в пылу ссоры. Не сгоряча. Спокойно, будто обсуждал погоду, сказал:
— Люба, я встретил другую. Ухожу.

Я кивнула. Встала. Молча достала чемодан, сложила его рубашки, аккуратно уложила носки, свернула галстуки. Проверила, не забыл ли зарядку. Протянула:
— Возьми электрическую бритву, она тебе пригодится.

И только когда дверь за ним закрылась, меня накрыло. Я осела на пол в прихожей и разрыдалась. Не из-за него, а из-за того, что опять не получилось. Что моя «идеальность» ничего не спасла.

Первой примчалась подруга Анька. Я сидела, как тень, уставясь в стену. Аня трясла меня за плечи — без толку. Подтянулись и остальные: Машка, Иринка, Дашка — настоящий женский батальон поддержки. Кто-то приволок пироги, кто-то бутылку коньяка, кто-то просто обнял крепко.

— Да ты ради него землю рыла! — взорвалась Даша.
— Он тебя не заслужил! — горячилась Ира.

Я молчала. Их слова проваливались в пустоту.

А потом заговорила Надька. Та самая Надька, что всегда режет правду в глаза, не церемонясь.

— Хватит ныть, — бросила она. — Вернется. Первый же разбег — и назад. Таких удобных, покладистых, как ты, не сыщешь. Нагуляется — приползет. Один вопрос: тебе это надо?

Подруги зашикали, стали осаживать Надю за резкость. А я вдруг прошептала:
— Да пошел он…

И в этом шепоте не было злости. Была первая искра — проблеск себя. Мы, женщины, можем терпеть, прощать, ждать. Но когда нас предают — мы умеем подниматься. Улыбаться сквозь слезы. И начинать с чистого листа.

Потому что теперь мы живем не для кого-то.

А для себя.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять − 11 =

Також цікаво:

З життя43 хвилини ago

Мрії розсипаються як пісок

**Щоденник** Коли закінчувався девятий клас, Маряна сильно змінилася однокласники й навіть старші хлопці почали обертатися на її тонку, струнку фігуру....

З життя45 хвилин ago

Мій чоловік з погордою подивився на мене й кинув подушку, щоб я її випрала: коли я розстібнула наволочку, побачене просто шокувало мене

Мій чоловік кинув на мене зневажливий погляд і шпурнув подушку, щоб я її випрала. Я розстібнула наволочку і те, що...

З життя2 години ago

Таємний син на ювілеї свекрухи: неймовірний сюрприз, який всіх приголомшив!

Таємний син на ювілеї свекрухи: незабутній шок!Я отримала конверт кольору слонової кістки тихим золотистим ранком. Сонячне проміння пробивалося крізь вікно...

З життя3 години ago

Санітарка облила голову завідуючому відділенням через відмову прийняти пораненого жебрака в брудному одязі

Вечір у хірургічному відділенні простягнувся нудно, немов час застиг, а повітря згустилося від запаху антисептиків і ліків. У куточку медсестринської,...

З життя4 години ago

Відтінки щастя

**Відтінки щастя** О, привіт, друже, промовив Андрій, впускаючи до хати свого друга дитинства Тараса, який мешкав у місті. Здоровенькі були,...

З життя4 години ago

Коли народилася їхня донька Надінка, Андрій та Регіна були у небесній радості: Та невдовзі дивна поведінка їхнього золотистого ретривера Ясмин почала затьмарювати їхнє щастя

Коли народилася їхня донька Олеся, Андрій та Марія були в найвищому блаженстві. Та незабаром дивна поведінка їхнього золотистого ретривера Зірки...

З життя5 години ago

Мене кинула власна матір біля чужих дверей. Через 25 років вона влаштувалася до мене прибиральницею, не знаючи, що я – та сама донька, яку колись віддала.

Коли мене покинула рідна матір біля дверей чужої хати. Через двадцять пять років вона влаштувалася до мене прибиральницею, не знаючи,...

З життя5 години ago

Санітарка облила завідувача відділення нечистотами через відмову прийняти пораненого жебрака у брудному одязі

Вечір у хірургічному відділенні тягнувся нескінченно, ніби час застиг, а повітря стало густим, насиченим запахом антисептиків. У кутку медсестринської, освітленій...