Connect with us

З життя

СЕРДЦЕ ЗАЧЕКАЄ НОВЕ ЖИТТЯ

Published

on

СЕРЦЕ ЗНОВУ Б’ЄТЬСЯ

Оксана народила свою Марійку невідомо від кого. Як то кажуть, “послизнулась” до шлюбу.

Так, за Оксаною активно залицявся один парубок. До шлюбу, правда, не запрошував. Зате був вражаючий гарний і ввічливий.

Оксана брала того парубка під руку і з гордо піднятою головою вела його повз бабусь-“соняшників”, що сиділи біля під’їзду. Ці пенсіонерки завжди (наче соняшники за сонцем) повертали голови вслід усім, хто проходив повз.

Парубок ніде не працював. Вважав за краще літати по життю, як метелик. Оксана його годувала, поїла, спати клала поруч. Готова була стелитися кольоровим килимом на його шляху.

Але одного дня залицяльник заявив, що йому неймовірно нудно з Оксаною, що вона недостатньо цінить його, як жінка. І взагалі, могла б його хоча б раз на море відвезти, якщо дійсно кохає…

Оксана проплакала цілий тиждень. Потім порвала фото того “недолюбленого” і спалила. Місяць дівчина страждала сама. А потім зустріла Богдана.

…Якось вранці Оксана спішила на роботу. Нервувала на зупинці, чекаючи автобуса. Раптом біля неї зупинилось таксі. Водій відчинив двері й запропонував підвезти. Оксана, не роздумуючи, сіла.

По дорозі водій заговорив. Оксана відразу оцінила чоловіка: середніх років, охайний, голений, стрижений, випрасуваний. Ще й вразила його гостинність — у всьому відчувалася турботлива жіноча рука. Оксана подумала, що то, мабуть, мамина рука.

Богдан (так він представився) був протилежністю попереднього. Оксана без вагань залишила йому свій номер. Їй захотілося продовжити знайомство. Це був єдиний раз, коли вона проїхалась таксі безкоштовно.

…Вони почали зустрічатися. Богдан засипав Оксану квітами, дарував подарунки, ніжно любив.

Якось навесні вони гуляли лісом. На душі було легко й радісно. Оксана почала збирати проліски. Богдан, побачивши її захоплення, теж приєднався. “Урожай” зібрали. Оксана сіла в авто зі своїм букетиком, а Богдан поклав свій великий пучок на заднє сидіння.

Оксані миттєво спало на думку: “Дружині”. Перепитати не наважилась. А раптом він одружений? А вона вже звикла до турботливого Богдана за півроку… Тож вирішила мовчати, обманюючи саму себе.

Але незабаром до Оксани прийшла дружина Богдана. Привела двох маленьких діток і сказала:

— Ось, кохана, виховуйте! Вони дуже люблять тата!

Оксана, остовпіла, лише вимовила:

— Вибачте, я не знала, що Богдан одружений. Не збиралася руйнувати вашу родину. Під чужим дахом гнізда не в’ю.

Того ж вечора вона розірвала стосунки з “одруженим”.

…Наступним коханим став Зураб.

Він був грузином. Їхній роман виявився швидкоплинним. Цей чоловік ураганом увірвався в її життя і вихром зник.

Оксана познайомилась із Зурабом на дні народження подруги. Він відразу взяв у оборону лагідну дівчину, а вона не спротивлялась і піддалась його харизмі.

Зураб підкорив її щирістю, щедрістю, оптимізмом. З ним їй ніколи не було нудно. У нього завжди були плани, здавалось, у нього взагалі не було проблем. Оксана готова була бігти за ним на край світу. Але на жаль…

Рік Зураб носив її на руках. А потім поїхав до Грузії — не прижився в Україні. Чи клімат не підійшов, чи хвора мати покликала…

Оксана почувалася кинутою. Вирішила: “Досить страждань. Краще жити одній, зато без сліз”.

Але коли вона змирилась зі своєю долею, з’ясувалось, що під її серцем вже живе нова людина. Оксана, почувши цю новину, остовпіла! Хто батько? Як жити далі? Як не збожеволіти?

…Народилась дівчинка. Оксана назвала її Соломією. Дочка стала сенсом її життя. Дівчинка була схожа на Зураба — такі ж кучері, темні очі й приваблива усмішка. І це радувало Оксану. Можливо, тому, що вона любила його як нікого. Дивлячись на Соломійку, вона згадувала безжурні дні з Зурабом.

Звісно, інколи хотілося вити від самотності, заздрити заміжнім подругам. Але виховання Соломії забирало весь час — на сльози його не лишалось.

…Першого вересня Соломійка пішла до школи.

За партою її посадили з хлопчиком Ярославом. Він їй одразу не сподобався, а він взагалі назвав її “кучерявою дуркою”.

Діти жодним чином не могли терпіти один одного. Вчительці довелось розсадити їх. Але на перервах вони все одно встигали.

Оксана прийшла до школи дізнатися, чому її донька повертається вдома подряпана.

Вчителька, почуваючись винною, одразу дала адресу Ярослава. Мовляв, вирішуйте з його батьками.

Оксана, не довго думаючи, пішла захищати Соломійку.

…Двері відчинив чоловік. Він витирав руки рушником, що висів у нього на шиї.

— До мене? Заходьте, будь ласка. Зараз частуватиму кавоВін усміхнувся, і Оксана зрозуміла, що її серце знову почало битися.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять + 15 =

Також цікаво:

З життя49 секунд ago

Ты должен уважать мои права!” — произнес сын, не подозревая о хрупкости материнского сердца.

— Ты обязана уважать мои права! — произнёс мой сын, не понимая, как глубоко ранит мамино сердце. В тот сырой...

З життя10 хвилин ago

Згадала про свою любов

**Відчула знову, що кохаю** Невже наші стосунки з чоловіком ожили… після ремонту. Я думала, ми вже розучились відчувати. Адже шістнадцять...

З життя58 хвилин ago

Смотрящий в окно

Каждый вечер ровно в восемь часов Сергей Петров гасил свет на кухне и устраивался у окна. Этот вечерний обряд стал...

З життя1 годину ago

Материнські тріумфи

Багато років тому, у маленькому містечку біля Карпат, сталося таке. Якось у тролейбусі Оксана почула розмову. Дівчина говорила комусь: «Мій...

З життя2 години ago

Семейные страсти в вихре конфликтов

**Буря в семейном кругу** Несколько дней назад моя старшая сестра Людмила позвала меня в гости. Предложила выпить чаю, поговорить по...

З життя2 години ago

Братристь в сльозах чоловіків

— Куди це ти такий гарний? — поцікавився сусід, побачивши Богдана у строгому костюмі з краваткою. — До сина на...

З життя3 години ago

Дозволь собі

Оксана давно звикла кохати Ярослава мовчки. Так було простіше, ніж одним невмілим визнанням зруйнувати двадцять років дружби. Лише одного разу...

З життя3 години ago

Прощай, бесплатная няня: бабушка ставит границы

Анна Петровна проснулась от лучей летнего солнышка, ласково гладивших её лицо. Утро было непривычно спокойным. Ни детского крика, ни звонков...