Connect with us

З життя

Теплота родинного свята: Зимова традиція єднання у родині

Published

on

– Та вже, Дмитре Васильовичу, – промовила Оксана до чоловіка, замішуючи олів’є.

– Що ти таке вигадала? – здивувався Богдан.

– Дивись, навіть Маринку не міг підняти, щоб зірку на ялинку повісити. А раніше ж… – Оксана гірко зітхнула.

– Тато ще міцний, як дуб, просто трохи втомився, – відповів Богдан.

– Ні, Богдане, час бере своє. Тепер ти сам їздитимеш раз на тиждень до батьків за продуктами – і без суперечок, – Оксана поправила косу й взяла миску з салатом. – Ходімо до столу.

Дмитро Васильович усе чув. Зупинився біля вимикача у ванній, і випадково підхопив розмову сина з невісткою.

Перед Новим роком у родині Шевченків був звичай: усі збиралися в батьківському домі на свято. І цього року не стало винятком. Старший син привіз родину першим. Невістка допомагала готувати стіл, а онуки в залі весело оздоблювали ялинку.

Дмитро Васильович відкрив кран і сів на край ванни:

«Все вірно сказала Оксана. Так і є. Вийшов на пенсію – і одразу став непотрібним. А далі – нудьга, байдужість, наче все втратило сенс».

– Дмитре Васильовичу, у вас все гаразд? – тихо запитала Оксана, підійшовши до дверей.

– Так-так, зараз вийду, – відповів він.

За дверима підстрибував маленький Тарасик.

– Заходь швидше! – Дід посміхнувся і впустив онука.

За святом Дмитро Васильович сумнівався все більше. Механічно піднімав келих на тостах, ковтаючи по ковтку.

– Тату, чого ти такий похмурий? Свято ж, треба веселитися, чи може погано почуваєшся? – спитав Богдан, коли сім’я збиралася йти. У передпокої Оксана штовхала чоловіка, натякаючи на розмову.

– Ні, все добре, сину. Привози онуків на канікули. Чи не плануєте кудись поїхати? – насилу посміхнувся батько.

– У нас ж ремонт, Дмитре Васильовичу, нікуди не поїдемо. Тобі теж треба відпочити, а дітей відвеземо до моїх батьків, – втрутилася Оксана.

– Ну що ж, якщо домовилися, – зітхнув батько.

Оксана щось шепнула чоловіку.

– До неділі завітаю, привезу що треба, – сказав Богдан і вийшов.

Мати розвела руками:

– Які продукти, сину? Магазин у дворі, овочів у мене повно, батько сам сх– Хай ходять, коли хочуть, – пробурчала Віра, але в очах у неї вже мількала тепла вдячність до невістки.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × 5 =

Також цікаво:

FR9 хвилин ago

La Dette de Cire

Le dimanche où tout a basculé sentait la cire d’abeille et le rôti de veau. J’avais préparé une tarte aux...

ES3 години ago

Tres años sin memoria y mi pasado me encontró en la playa

El ventilador seguía girando, pero de repente el aire dejó de moverse para mí. —¿Un bebé? —Tiene dos años y...

BG5 години ago

Загубеният син

Двадесет години. Толкова години броях дните, откакто детето ми изчезна от двора на баба си в Пловдив. Двадесет години, значи....

ES6 години ago

**Trece años y una foto borrosa**

Mi nombre es Julián Ramírez. Tengo trece años. Trabajo desde los once en el taller de mi tío Chava, en...

BG6 години ago

Не го написах, за да ме харесат

Нощната смяна в Трето районно в Пловдив е като да чакаш влак, който винаги закъснява. Седнал съм на дежурство, пред...

BG7 години ago

Миражът в снега

Седях в ресторанта на хотела в Боровец, когато тя влезе. Не че я познавах. Просто беше трудно да не я...

PT7 години ago

A metade que ficou na lata

A dona Irací estava debaixo do sol de Salvador, escolhendo tomate na barraca da Dona Zefa, quando o neto puxou...

BG8 години ago

Грамотата от 1978-ма

# Грамотата от 1978-ма Четиридесет и осем години стоях зад този клавирен инструмент. Не искам да кажа пиано — то...