Теплота родинного свята: Зимова традиція єднання у родині

– Та вже, Дмитре Васильовичу, – промовила Оксана до чоловіка, замішуючи олів’є.

– Що ти таке вигадала? – здивувався Богдан.

– Дивись, навіть Маринку не міг підняти, щоб зірку на ялинку повісити. А раніше ж… – Оксана гірко зітхнула.

– Тато ще міцний, як дуб, просто трохи втомився, – відповів Богдан.

– Ні, Богдане, час бере своє. Тепер ти сам їздитимеш раз на тиждень до батьків за продуктами – і без суперечок, – Оксана поправила косу й взяла миску з салатом. – Ходімо до столу.

Дмитро Васильович усе чув. Зупинився біля вимикача у ванній, і випадково підхопив розмову сина з невісткою.

Перед Новим роком у родині Шевченків був звичай: усі збиралися в батьківському домі на свято. І цього року не стало винятком. Старший син привіз родину першим. Невістка допомагала готувати стіл, а онуки в залі весело оздоблювали ялинку.

Дмитро Васильович відкрив кран і сів на край ванни:

«Все вірно сказала Оксана. Так і є. Вийшов на пенсію – і одразу став непотрібним. А далі – нудьга, байдужість, наче все втратило сенс».

– Дмитре Васильовичу, у вас все гаразд? – тихо запитала Оксана, підійшовши до дверей.

– Так-так, зараз вийду, – відповів він.

За дверима підстрибував маленький Тарасик.

– Заходь швидше! – Дід посміхнувся і впустив онука.

За святом Дмитро Васильович сумнівався все більше. Механічно піднімав келих на тостах, ковтаючи по ковтку.

– Тату, чого ти такий похмурий? Свято ж, треба веселитися, чи може погано почуваєшся? – спитав Богдан, коли сім’я збиралася йти. У передпокої Оксана штовхала чоловіка, натякаючи на розмову.

– Ні, все добре, сину. Привози онуків на канікули. Чи не плануєте кудись поїхати? – насилу посміхнувся батько.

– У нас ж ремонт, Дмитре Васильовичу, нікуди не поїдемо. Тобі теж треба відпочити, а дітей відвеземо до моїх батьків, – втрутилася Оксана.

– Ну що ж, якщо домовилися, – зітхнув батько.

Оксана щось шепнула чоловіку.

– До неділі завітаю, привезу що треба, – сказав Богдан і вийшов.

Мати розвела руками:

– Які продукти, сину? Магазин у дворі, овочів у мене повно, батько сам сх– Хай ходять, коли хочуть, – пробурчала Віра, але в очах у неї вже мількала тепла вдячність до невістки.