Втрачені зв’язки: Історія про самотність у шлюбі.

Одинак у шлюбі. Чоловік пішов до іншої. Опис із щоденника

Ми з Тарасом прожили разом 20 років. Було всяке — і радість, і смуток. Але жодного дня не шкодувала, що провела його з ним.

Завжди старалася бути доброю дружиною, у всьому йому угождала, не суперечила.

Адже жінка має бути мудрою. Інакше легко залишитися самотньою — скільки ж розведених кружляє навколо нього. Двічі пробачила йому зради. Одного разу Тарас навіть збирався піти з родини. Але я сказала, що без нього не виживу. Він злякався, залишився.

Випивати мій чоловік теж любив, хто ж не любить? Та хоч працював, приносив у дім хоч якісь гроші. Нам вистачало. Я теж тягнула дві роботи. Так і жили.

Коли народилася донька, сиділа у декреті і не могла заробляти. Тоді Тарас став більш злим. Докоряв за кожен зайвий кусок, казав економити. Потім справи налагодились, я знову почала працювати і сама забезпечувала себе й дочку.

Одного разу він прийшов нетверезий зранку. Коли запитала, де був — розкричався й замахнувся. Я мовчала, бо жінка мусить розуміти: чоловік має іноді відпочивати від родини.

А потім він не просто замахувався. Я носила темні окуляри, щоб сховати синці, а всім казала, що вдарилася об дверці шафи.

Потім це сталося ще раз. І ще. І почало траплятися постійно. Лікарі, які лікували мені зламаний ніс та ребра, казали писати заяву до поліції. Але я не могла. Адже Тарас — мій коханий і рідний.

Та й якби я так зробила, він би образився й пішов.

А у нас дитина, якій потрібен батько.

Правда, на доньку він звертав мало уваги. Хотів сина. Але друга дитина не вдавалася, хоча я й мріяла про ще одну.

Коли донька підросла, почала просити розлучитися. Так, рідкість — адже діти люблять будь-яких батьків. Але Олеся (донька) боялася батька, адже й їй діставалося. Тарас був для нас авторитетом, і ми слухалися, але не завжди вдавалося уникнути покарання.

Минали роки, мені вже було за сорок. Олеся жила окремо зі своїм хлопцем.

Чоловік став спокійнішим, мало спілкувався зі мною, не звертав уваги. Я звикла до цього, любила його мовчки, на інших чоловіків не дивилася. Робила все, щоб йому було добре.

Одного разу він прийшов з роботи раніше, схвильований. Ходив по хаті, наче щось хотів сказати, але вагався.

— Тарасе, щось сталося? — перша почала розмову я.

Він помовчав.

— Так, мені все набридло. Я йду!

Земля пішла з-під ніг. Я схопилася за спинку стільця.

— Як йдеш? Куди? А я? А наша родина?

— Яка родина? — заревів він. — Ти на себе подивися! Я ціле життя терпів тебе, мучився. Хоч тепер поживу для себе, з жінкою, яка мене варта!

— У тебе є інша? — сльози покотилися з очей.

— А ти як думала? На тебе без сліз не подивишся — виглядаєш, як стара баба. А я — чоловік симпатичний. У мене будь-яка закохається. А тебе більше не хочу бачити, набридла зі своєю любов’ю.

Тарас швидко одягнувся, схопив сумку.

— Речі заберу завтра! — кинув на виході.

Так закінчилися наші 20 років разом.

Пізніше я дізналася, що в нього три роки була коханка. І саме до неВін повернувся до неї через рік, коли коханка його кинула, але я вже навчилася говорити «ні».