З життя
Квіткові дива
Букет
Марія лежала, закривши очі. На сусідньому ліжку сиділа Світлана, піджавши ноги, і читала вголос підручник. Раптом телефон Марії загримів популярною мелодією. Світлана закрила книжку й докірливо подивилася на подругу.
Дівчина неохоче взяла трубку. За хвилину вона вже сиділа на ліжку. Потім кинула телефон, схопилася й почала метушитися по тісній кімнаті, запихаючи в спортивну сумку речі з шафи.
— Ти куди збираєшся? Що трапилося? — занепокоїлася Світлана.
— Дзвонила сусідка, маму забрали до лікарні, серцевий напад. — Марія застебнула блискавку на сумці й пішла до дверей, де на вішалці висіли куртки дівчат, стояли черевики й чоботи.
— Завтра ж екзамен. Вона в лікарні, за нею доглянуть. Здаси й поїдеш, — піднявшись з ліжка, сказала Світлана, спостерігаючи, як Марія натягає чоботи.
— Послухай, Світ, поясни все у деканаті, я приїду й усе владнаю. Здам сесію на канікулах. Усе, у мене автобус через сорок хвилин, — Марія вже застібала куртку.
— Подзвони, як там мама, — попросила Світлана, але Марія вже вискочила з кімнати. За тонкими дверима лунали кроки, що віддалялися.
Світлана знизала плечима й повернулася до кімнати. Побачила на Марійному ліжку зарядку від телефону, схопила її й босоніж кинулася наздоганяти подругу.
— Мар’яна! Мар’яна, зачекай! — гукала вона, збігаючи сходами.
Вхідні двері внизу грюкнули. Світлана перестрибнула через три сходинки, підбігла до дверей, штовхнула їх і мало не вилетіла на вулицю.
— Мар’яна!
Дівчина озирнулася, побачила в руках у Світлани провід і повернулася.
— Дякую. — І знову побігла геть.
— Ковальчук, що ви тут влаштували? Одна мало двері не знесла, друга босоніж на мороз вискочила. Невже курили щось? — з-за столу підвелася чергова.
— Вибачте, Наталіє Петрівно, ми не палимо, — відповіла Світлана, переступаючи з ноги на ногу. У босі ступні впивалися пісок і дрібні камінці, нанесені з вуПісок густо вкривав лід перед гуртожитком, і Світлана, відчуваючи холод під ногами, поспішила повернутися назад, усміхаючись через сльози, бо знала, що тепер усе буде добре.
