Connect with us

З життя

Квіткові дива

Published

on

Букет

Марія лежала, закривши очі. На сусідньому ліжку сиділа Світлана, піджавши ноги, і читала вголос підручник. Раптом телефон Марії загримів популярною мелодією. Світлана закрила книжку й докірливо подивилася на подругу.

Дівчина неохоче взяла трубку. За хвилину вона вже сиділа на ліжку. Потім кинула телефон, схопилася й почала метушитися по тісній кімнаті, запихаючи в спортивну сумку речі з шафи.

— Ти куди збираєшся? Що трапилося? — занепокоїлася Світлана.

— Дзвонила сусідка, маму забрали до лікарні, серцевий напад. — Марія застебнула блискавку на сумці й пішла до дверей, де на вішалці висіли куртки дівчат, стояли черевики й чоботи.

— Завтра ж екзамен. Вона в лікарні, за нею доглянуть. Здаси й поїдеш, — піднявшись з ліжка, сказала Світлана, спостерігаючи, як Марія натягає чоботи.

— Послухай, Світ, поясни все у деканаті, я приїду й усе владнаю. Здам сесію на канікулах. Усе, у мене автобус через сорок хвилин, — Марія вже застібала куртку.

— Подзвони, як там мама, — попросила Світлана, але Марія вже вискочила з кімнати. За тонкими дверима лунали кроки, що віддалялися.

Світлана знизала плечима й повернулася до кімнати. Побачила на Марійному ліжку зарядку від телефону, схопила її й босоніж кинулася наздоганяти подругу.

— Мар’яна! Мар’яна, зачекай! — гукала вона, збігаючи сходами.

Вхідні двері внизу грюкнули. Світлана перестрибнула через три сходинки, підбігла до дверей, штовхнула їх і мало не вилетіла на вулицю.

— Мар’яна!

Дівчина озирнулася, побачила в руках у Світлани провід і повернулася.

— Дякую. — І знову побігла геть.

— Ковальчук, що ви тут влаштували? Одна мало двері не знесла, друга босоніж на мороз вискочила. Невже курили щось? — з-за столу підвелася чергова.

— Вибачте, Наталіє Петрівно, ми не палимо, — відповіла Світлана, переступаючи з ноги на ногу. У босі ступні впивалися пісок і дрібні камінці, нанесені з вуПісок густо вкривав лід перед гуртожитком, і Світлана, відчуваючи холод під ногами, поспішила повернутися назад, усміхаючись через сльози, бо знала, що тепер усе буде добре.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 − шість =

Також цікаво:

FR25 хвилин ago

Le sel dans le café froid

Je m'appelle Camille Lefort, j'ai trente-quatre ans, et pendant longtemps, j'ai cru que tenir bon, c'était ça, aimer. Ce matin-là,...

FR6 години ago

Ce que Camille a vu dans la tempête

Camille Ferrand tenait une petite galerie rue des Tanneurs, à Annecy, à deux pas du canal du Thiou, celui où...

FR13 години ago

Le Testament sous le pommier

Je m'appelle Odette Vasseur, j'ai soixante-quatorze ans, et le jour où j'ai enterré mon deuxième mari, sa fille m'a jetée...

FR13 години ago

**Le dossier bleu**

L'infirmière avait pris ma tension trois fois quand elle a enfin croisé mon regard et détourné les yeux vers le...

ES16 години ago

# La clienta del pañuelo azul

Me llamo Marisol, tengo cincuenta y ocho años y llevo diecisiete trabajando en la caja tres del Publix de Coral...

HE16 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

HE16 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

PL17 години ago

# Rachunek uciekającej panny młodej

Głośniki nad głowami wciąż odtwarzały stare przeboje Anny Jantar, gdy moja matka wyrwała mikrofon didżejowi i uznała, że wesele potrzebuje...