— Подивися, на кого ти перетворилася! — Колобок, а не жінка!

— Подивись, на кого ти стала схожа! — Галушка, а не жінка!

Олександр зневажливо дивився на свою дружину й розумів, що втомився від неї й бажає опинитися якнайдалі від їхнього спільного дому.

— Любий, але я лише народила нашого сина. Дай мені час, і я схудну. — Мар’яна ледь не плакала.

— Усі дружини моїх товаришів уже породили й давно стрункі. Та й під час вагітності не набирали стільки ваги!

Олександр у душі зневажав свою жінку. Не таку він хотів бачити поряд — яскраву, жваву, завжди витончено одягнуту.

А перед ним стояла жалісна курочка у халаті, з вічно вибачливим поглядом.

Ось Наталка — ось інша справа!

Горда, впевнена в собі, гарна!

Завжди чекає на нього, паламо кохає. І, звісно, як усі коханки, сподівається, що він покине Мар’яну.

Рука Олександра непомітно тягнулася до телефону в кишені…

— Піду прогуляюся, заодно куплю хліба. — Збрехав він.

А на вулиці одразу набрав номер Наталки.

— Привіт, Коцю! Я так сумував. Не можу бути вдома. Хочу до тебе! Давай зараз приїду?

— Привіт! Чекаю, цьом! — пролунав її дзвінкий сміх.

Олександр приніс хліб, поморщився від плачу дитини й сказав Мар’яні, що його терміново викликають на роботу.

Він працював у змінному графіку, тож брехня про заміну хворого колеги не викликала підозр.

Мар’яна розуміюче кивнула й хотіла поцілувати чоловіка, але він відвернувся, ніби випадково.

Дитина заснула, а Мар’яна сиділа в порожній кімнаті й роздумувала над його словами.

Так, вона змінилася з дня весілля — перестала доглядати за собою, погладшала.

Малий забирав усі сили, тому їла вона швидко, а часом і серед ночі.

На годиннику була вже пізня година.

Вона вирішила подзвонити чоловікові, але телефон був вимкнений.

Погодувавши сина, Мар’яна лягла спати.

А вранці прийшов Олександр і з порога заявив, що йде з сім’ї. Що кохає іншу, а її — ні. Але сина не покине й буде давати гроші на утримання.

Важко описати, що відчувала Мар’яна в ту мить. Але вона здержалася — не заплакала, не почала благати його залишитися.

Минув рік…

За цей час багато чого сталося. Малий підріс і пішов до садка. Мар’яна влаштувалася на роботу, записалася до спортзалу й басейну. Вага поступово йшла. Хоча стрункою вона не стала, але фігура виглядала вже інакше.

На роботі їй одразу почав допомагати колега на ім’я Тарас.

А одного разу він запросив її до кіно, потім — на прогулянку. І невдовзі вони почали зустрічатися, а через півроку — одружилися. Мар’янина комплекція Тараса не бентежила. Він бачив добру усмішку коханої, гарні очі й цінував її характер.

Сини Мар’яни він прийняв як рідного. І невдовзі хлопчик почав називати його татом.

Якось Мар’яна зустріла подругу зі старого будинку.

— Мар’яно, а я бачила Олександра! Уяви, він одружився з тією коханкою! Вона недавно породила, така погладшала… Тепер Олександр постійно затримується на роботі.

Мар’яні було байдуже. Колишнього вона давно не бачила. АлВона лише посміхнулася, бо знала — справжнє щастя вже було поруч.