Які межі ти перевищуєш?

Вдаривши будильник по металевій маківці, Лесь Корж устав із ліжка й босоніж поплентався на кухню. А там його чекав справжній шок. За столом, закинувши одну ніжну ніжку на іншу, сиділа Яринка. Одягнена вона була в кокетливий мереживний фартушок. Точніше — це був єдиний її одяг. Останній факт так збентежив Коржа, що він навіть заплющив очі.

“Котику, ти прокинувся!” — Яринка, мов легкокрила метелиця, злетіла з табурета й повисла на шиї здивованого Леся. — “А я вже сніданок приготувала!”

“Правда? І що це таке?” — запитав він, витріщившись на щось волокнисте.

“Ну як же, Лесю? Це брокколі на парі!”

Лесь ніколи не їв “брокколі на парі”. Він звик снідати чимось більш земним.

“Може, трохи майонезику?” — несміливо запропонував він, не в змозі жувати безсмачне зелене щось.

Але, побачивши, як до переносиці Яринки зсуваються її ідеальні брівки, Лесь поспіхом відмовився:

“Ні-ні, любима! Без майонезу краще!”

“За що мені таке щастя?” — думав він, допасовуючи сніданок. Але думка стосувалася зовсім не брокколі, а богині, яка розсілася на старому кухонному табуреті серед його кухні. “Ця Німфа!.. Муза!.. Тепер моя!”

***

Вперше Лесь Корж побачив Яринку в театрі, де працював електриком останні тридцять років. Одного разу, лагодячи згорілий прожектор, він направив промінь світла на сцену і… побачив її! Тонку, напівпрозору, ефемерну — вона запала йому в душу. І з того часу спокою не було.

Ні, Лесь Корж не був із тих, хто бігає за першою спідницею! Що, між іншим, дивно для чоловіка, який працює в театрі. У цьому розсаднику краси й культури Лесь мав репутацію порядного хлопця. Можливо, саме за це небо й винагородило його Яринкою?

***

Швиденько підголившись, Лесь почав збиратися на роботу.

“Може, сорочку погладиш?” — несміливо звернувся він до Яринки.

Але “німфа-муза” була надто зайнята чимось божественним.

“Котику, а давай сам?” — промурчала вона, не відриваючи очей від смартфона.

“Ну, сам — так сам!” — не заперечив Лесь.

Але, оскільки праска була в невідомому місці, він по-чоловічому просто розгладив сорочку трохи мокрими руками. Рішучо поклавши край проблемі, Лесь схопив робочий чемоданчик, чмокнув Яринку, яка лежала в обіймах дивана, і побіг на роботу.

Лише в автобусі Лесь зрозумів, що щось не так. Оглянувши себе, Корж усвідомив: у його чемоданчику явно бракувало загорнутих у папірець бутербродів або контейнера з ще теплими котлетами.

“Нічого, у буфеті щось перехвачу” — змирився Лесь.

***

“Коханий, скинь тисячу гривень. У мене сьогодні манікюр!”

Прочитавши повідомлення від коханої, Лесь трохи розгубився. Він і не знав, що манікюр може коштувати так дорого! Але, незважаючи на урчання в животі, він не хотів засмучувати Яринку.

“У Богдана, якщо що, позичу до зарплати!” — подумав Лесь, натискаючи “переказати”. Краса, як відомо, потребує жертв!

За півгодини до кінця зміни Корж отримав друге повідомлення від своєї німфи:

“По дорозі додому купи авокадо й безлактозне молоко на вечерю! Цьом!”

Із перерахованого Лесю Коржу було знайоме лише слово “молоко”. Довго блукав він між стелажами, блукав по відділах. Нарешті, зневірившись, звернувся по допомогу до продавщиці.

“Скільки вам авокадо?” — ввічливо запитала дівчина, несучи пакет молока до овочевого відділу.

Лесь знову розгубився. Він ніколи не бачив, скільки людей купЛесь усміхнувся, коли почув з кухні запах смаженої картоплі, і зрозумів, що справжнє щастя — це не богині в мереживних фартушках, а теплий вечір удома з простою, але такою рідною вечерею.