З життя
Сила балування

– Що за манера їсти з телефоном у руках?! Або прибери телефон, або вийди з-за столу! — знову закричав Олексій на пасинка.
– Хочу, і їм з телефоном! Тобі яке діло?! Ти мені взагалі ніхто… — огризався десятирічний Ярема.
– Що ти сказав?! Я поки що в цій квартирі господар, будь ласка, поважай мене і слухайся! Я своїм батькам у твій вік не смів дерзити! — голосно проговорив Олексій, а Ярема вибіг з-за столу і хлопнув дверима у свою кімнату.
– Ну що ви знову не поділили? Я вже й помитися спокійно не можу, ви відразу чіпляєтеся! Як же я від цього всього втомилася! — з ванної вийшла Наталя — мати Ярема.
– Твій син зовсім обнаглів! Ніякого виховання! Це твоя провина, до речі! — у гніві закричав Олексій на дружину.
Наталя пройшла на кухню і сіла на стілець. Жінка зняла з голови махровий рушник, який намотала кілька хвилин тому. Утомлено витерла їм обличчя, поглянула на чоловіка, потім зітхнула і опустила очі…
…У вісімнадцять років Наталя завагітніла від однокурсника. Особливої любові тоді не було. Підтримували стосунки і все… Вона розповіла хлопцеві про вагітність. Він інформацію цю передав своїм батькам. А ті вжили заходів дуже швидко. Миттєво перевели хлопця в університет на іншому кінці країни, а Наталі видали гроші на аборт.
Але з позбавленням малюка Наталя навіть не замислювалася. Вирішила народити і приєднатися до рядів матерів-одиночок.
– Ой, Наталко! Як же мені тебе шкода! Це я у всьому винна, недогляділа. Треба було пояснити тобі. Я сама на власній шкурі відчула, що значить виховувати дитину в одиночку. І ти такою ж дорогою йдеш. Прямо повторюєш мою долю… — зітхала коли-то Світлана Антонівна, мати Наталі.
– Так ладно тобі, мам. Ти ж мене виростила, і я впораюся. Спочатку візьму академічну відпустку, а потім переведуся на заочне. Мільйони жінок так живуть, і я не гірша! Вигадаю! — відповідала Наталя.
– Ой, вигадати-то вигадала… Але це не найкраща доля… Мужикам адже чужі діти не сильно потрібні. А ти з таких молодих літ вже з «причепом»!
– Мам, ну вічно ти зі своїми стереотипами. Я просто впевнена, що на світі існує той самий чоловік, який здатний полюбити і мене, і мою майбутню дитину. — з упевненістю відповіла Наталя.
– Ну дай-то Бог… — з багатозначним виразом відповіла Світлана Антонівна…
…Через дев’ять місяців Наталя народила хлопчика, якого вирішила назвати Яромиром. І далі життя закрутилося з неймовірною швидкістю. На початку, як і припускалося, академічна відпустка в університеті. Потім заочне відділення, робота, сесії, екзамени, пересдачі, хвороби, дитячий садок, дні народження малого синочка один за одним. Звичайно, виховувати дитину одній Наталі було дуже важко. Дякую матері, яка не залишила її в складний час і допомагала, чим могла.
…Наталя вже влаштувала синочка в перший клас, отримала диплом, знайшла хорошу роботу, але ось особисте життя так і не склалося. Мати в своїх роздумах щодо чоловіків була частково права. Бувало, що за Наталею починали доглядати чоловіки. Одним жінка сама не відповідала взаємністю. А інші, щойно дізнавалися, що в Наталі підростає син, одразу зникали під різними приводами. Так вона і жила з сином удвох.
– Наталко, ти бачила нового начальника будівельного? Який він… — грайливим голосом запитала колега Лариса.
– Ні. А що, він з золота, чи що? — байдуже запитала Наталя.
– Ну з золота, не з золота… Але чоловік нічого собі! Ось сьогодні на загальному засіданні, сама його й побачиш. Тоді й зрозумієш, про що я.
В той же день Наталя, як і решта співробітників компанії, познайомилася з новим начальником будівельного відділу. Олексій Сергійович справді виявився привабливим молодим чоловіком, спортивної статури, з відмінним почуттям гумору. Якось особливо швидко вписався в колектив компанії, завів з колегами дружні стосунки, але більше за всіх симпатизував саме Наталі. Її особливе ставлення до себе жінка відчула, мабуть, з самого першого дня.
Спочатку ввічливий Олексій запропонував випити разом по чашці кави на обід. Далі — більше: запросив на перше побачення. Наталя погодилась, але вирішила для себе одразу: поки справа не зайшла далеко, потрібно терміново повідомити про Яромира.
Про себе Олексій розповів, що до своїх тридцяти трьох років так і не одружився. До недавнього часу жив з мамою. Потім назбирав на власну квартиру і тепер готовий одружуватися.
Наталя також розповіла про себе й акуратно зазначила, що самостійно виховує сина. Олексій спокійно до цього віднісся, розповів, що завжди мріяв про сина. Наталя заспокоїлася, і далі їхній роман розвивався досить стрімко. Жінка познайомила свого обранця з сином. Всі разом гуляли в парку, ходили в кіно. В цілому все було непогано. Звичайно, на той момент і Олексій, і Яромир поводилися трішки насторожено. Наталя була щиро впевнена в тому, що вони обов’язково подружаться. А в ідеалі — стануть по-справжньому близькими людьми. Як батько і син.
– Наталко, може, ти переїдеш до мене? — якось почав Олексій.
– Не знаю, Леш. Я б, звичайно, не проти, але Яромир… Йому доведеться змінювати школу, а він, напевно, не захоче. — висловила свої припущення Наталя.
– Ну захоче, не захоче! Ти його розбалувала, дорога. Як скажемо, так і буде. Треба просто поставити його перед фактом, що переїжджаємо, і ти йдеш вчитися в іншу школу. — відповів Олексій.
– Навіть не знаю…
Наталя справді хотіла переїхати до улюбленого чоловіка, але щось її стримувало, не давало зробити серйозний крок у зовсім нове життя.
Пройшло ще кілька місяців. Олексій знову завів розмову про переїзд, офіційну реєстрацію шлюбу.
– Ну добре, Леш. Я поговорю з Яромиром. Може, якраз за літо переїдемо, і з нового навчального року в твоєму районі він піде до школи.
– Наталко, ми вже з тобою говорили. Чому ти все залипаєш на своєму Яромирі? Давай вирішимо це питання між нами, а його просто поставимо перед фактом. Він просто дитина, і не йому вирішувати, де і з ким жити, — наполягав Олексій.
– Леш, я так не можу. Це мій син, у нього ж усі друзі в цій школі, секція. Я все-таки поговорю з ним.
До майбутньої розмови з сином Наталя готувалася досить довго. Але одного разу в суботу все ж вирішила підняти цю непросту тему.
– Яроме, а як ти дивишся на те, щоб ми з тобою назавжди переїхали до дядька Олексія?
– А навіщо? — недоумено спитав десятирічний хлопчик.
– Ну, розумієш, ми з ним любимо один одного, одружимося і будемо жити як одна родина.
– А може, краще я до бабусі переїду? — здивовано перепитав Яромир.
У повітрі повисла короткочасна пауза.
– Ні, синку. З якого дива до бабусі. По-перше, я хочу бачити тебе кожен день. А, по-друге, бабуся вже не така молода, а з тобою потрібно і уроки вивчити, і приготувати. Ні.
Наталя відчула, що Яромир не особливо хоче переїжджати. Усередині у неї боролися два почуття. З одного боку, вона любила Олексія, хотіла жити з ним в одній квартирі, разом засипати і прокидатися. З іншого боку, жінка щиро любила сина і не хотіла псувати з ним теплі довірливі стосунки.
– Наталко, заяву в РАЦС ми подали, давай тепер вирішимо з датою переїзду. Мені здається, чим раніше це відбудеться, тим краще.
– Леш, я поговорила з Яромиром. Мені здається, що він якось відреагував… — Наталя не встигла завершити фразу, бо Олексій перебив її.
– Наталко, давай я за ним заїду після школи і чоловічим тоном поговорю. Ти просто його сильно розбалувала. Що він у тебе якась дівчинка: поїду, не поїду…
– Ну спробуй… — з тривогою погодилася Наталя.
Вечором Олексій мав привезти Яромира додому. Наталя в той вечір дуже хвилювалася. В глибині душі вона щиро сподівалася, що все пройде гладко, а Олексію вдасться переконати сина в переїзді. Наталя приготувала смачну вечерю. Але, судячи з того настрою, в якому приїхали Олексій і Яромир, розмова у них не склалася.
– Наталко! Твій син — абсолютно невихований хлопець! — практично з порога заявив Олексій.
– З чого такі висновки? — спитала Наталя, проводжаючи поглядом Яромира, який швидко подався в свою кімнату.
– З чого такі висновки? Ти ще питаєш?! Так він заскочив таку істерику! Він хлопець, а гірше будь-якої дівчинки! Переїжджаємо і все! А то дивись, мотузки з тебе сплітає! Але я його перевиховаю і зроблю з нього нормального хлопця!
– Давайте вечеряти, — запропонувала Наталя.
Олексій вже сидів за столом, чекали лише Яромира, який все ще не виходив з кімнати.
– Яромире, синочку, йди вечеряти. — крикнула Наталя, не залишаючи кухню.
– Не хочу. — відповів Яромир.
– Ну ти давай ще нюні там свої розпускай! Чесне слово, як якась дівчина! Літ вже немало, а все соплі жуешь. На піаніно ж ходить! Поруч з моїм домом секція боксу є, туди і будеш ходити замість своєї музичної школи. — грізно завершив Олексій.
– Я краще буду у бабусі жити, ніж з тобою! — закричав Яромир, Наталя по голосу зрозуміла, що він плаче.
– Ніякого тобі бабусі. Житимемо всі разом — і крапка…
…Наталя і Яромир переїхали до Олексія. З тих пір спокійне життя Наталі закінчилося, адже скандали в квартирі спалахували буквально щодня.
– Що за манера їсти з телефоном у руках?! Або телефон свій забери або вийди з-за столу!
– Хочу, і сиджу в телефоні! Тобі якесь діло?! Ти мені взагалі ніхто… — огризався десятирічний Яромир.
– Що ти сказав?! Я поки що в цій квартирі господар, будь ласка, поважай мене і слухайся! Я своїм батькам у твій вік не смів дерзити!
– Ну що ви знову не поділили? Я вже й помитися спокійно не можу, ви одразу чіпляєтеся!
– Синок твій зовсім обнаглів!
Яромир вийшов з-за столу, не доїв свою порцію.
– Наталко, може, справді, відправимо його до твоєї матері? — запропонував Олексій.
– Ні, Леш. Я хочу, щоб мій син жив з нами.
– Ну тоді я його путівку на завтра здам. Не хочу терпіти його хамство у відпустці, та й покарання він мусить якийсь отримати за свою поведінку. Ось і не поїде до моря в рамках профілактики.
– Леш, та ти що? Я без сина нікуди не поїду! — заявила Наталя.
– Нічого з ним не трапиться, посидить з твоєю матір’ю і подумає.
– Леш, а якби це була твоя дитина, ти б поступив з ним точно так само?! — несподівано запитала Наталя.
– Зараз справа не про наших спільних дітей, а про Яромира.
– Ні, Леш, я без сина нікуди не поїду. Тим більше, що ти казав, що завжди мріяв про сина і не проти дітей.
– Я не думав, що це буде саме так! — заявив Олексій.
Наталя дійсно відмовилася їхати у відпустку без сина. Олексій образився, кілька днів ночував у матері.
Якось увечері у Наталі задзвонив мобільний. На екрані висвітлився номер свекрухи.
– Так, Ірино Василівно.
– Наталю, ти що таке здіймаєш? — одразу почала свекруха.
– А що сталося?
– Ти збираєшся вийти заміж і вже перечиш своєму майбутньому чоловікові?! Алеш кілька днів живе у мене, у свою квартиру повернутися не може!
– Якщо ми йому заважаємо, то можемо переїхати. Чому ж він сам-то не зателефонував?
– Так вистачить тобі овечкою прикидатися! Раділа б, що тебе такий чоловік з «причепом» взяв, а ти ще й права качаєш! — вигукнула свекруха.
– До побачення. Завтра Олексій може повертатися в квартиру. Нас тут не буде до вечора. — Наталя поклала трубку.
Після цієї розмови вона зібрала речі. Вечором вони вже були в своїй квартирі. Потім Олексій телефонував, намагався налагодити взаємини, але Наталя відмовилася від продовження роману. Заяву з РАЦСу вона забрала.
– Ну і живи все життя зі своїм синочком! — на прощання заявив їй Олексій.
– І буду. — відповіла Наталя і назавжди видалила номер Олексія, а потім і роботу змінила.
Ось така не зовсім вдала сімейна історія. Хоча ще невідомо, кому в цій історії пощастило…
