Connect with us

З життя

Привіт! Можна увійти? Я тут з іншого світу.

Published

on

— Добрий день. Я дружина Юрка. Можна увійти?..

Тиждень медичний інститут гудів перед майбутніми змаганнями з волейболу. Команда лікарів грала проти політехніків. Подруга зранку умовляла Олену піти подивитися гру.

— Не люблю я волейбол, взагалі спорт не моє. Нічого в ньому не розумію, — відмахувалася Олена.

— Та що там розуміти? Просто будемо вболівати за наших. Ну, будь ласка, заради мене, — благала Настя.

— Не перемога наших тебе хвилює, а Олег, — зітхнула Олена та згодом погодилася.

У залі було повно народу, усі лавки вздовж стіни зайняті. Гра захопила й Олену. Незабаром вона вже кричала разом із усіма й махала прапорцями. У медиків прапорці були червоні, як кров, у вболівальників політеху — сині. Урешті-решт, команда лікарів перемогла. Подруги раділи, ніби саме вони вирішили результат.

— Додому? — спитала Олена, коли вони вийшли з інституту.
Вже давно стемніло, засяяли ліхтарі.

— Давай дочекаємося Олега, привітаємо. Зараз переодягнеться та вийде, — із благальним, осиплим від крику голосом промовила Настя.

Чекати довго не довелося. Незабаром Олег вийшов із якимось хлопцем. Помітив дівчат, підійшов, познайомив їх із своїм суперником по грі — Юрком. Виявилося, що вони дружили ще зі школи. Йшли вчетверо, обговорюючи гру. Потім розділилися: Олег пішов провожати Настю, а Юрко — Олену. З того дня вони почали зустрічатися.

А через рік, коли Олена закінчила інститут, вони з Юрком одружилися. Юрко закінчив навчання раніше, вже працював. Батьки обоє зібрали перший внесок, і молоді купили в іпотеку двокімнатну квартиру з розрахунком на майбутніх дітей.

Через три роки після весілля Олена народила сина, а ще через шість — доньку.

У перервах між декретами вона працювала у стоматологічній поліклініці, лікувала всіх родичів, знайомих і їх знайомих. Юрко був інженером у великій компанії. Тепер у волейбол грав рідко, переважно влітку на пляжі. Але форму не втратив, залишався таким же підтягнутим і гарним. Кожного разу, дивлячись на чоловіка, Олена згадувала їхню першу зустріч. Тепер навіть уявити було важко, що могла б ніколи його не зустріти — адже тоді не хотіла йти на змагання.

Звичайно, між ними вже не було тієї пристрасті, що в перший рік сімейного життя, але жили вони дружно. Приймали гостей на свята, виїжджали на шашлики до друзів на дачу в вихідні, їздили у відпустку на море. Навіть пару разів відпочивали у Туреччині. Один раз удвох, а інший — із сином Микитою, тоді як Мар’янку ще тільки планували. Серед друзів їх вважали ідеальною парою. Майже єдиними, хто зумів зберегти сім’ю донині.

Настя по-доброму заздрила подрузі. Вважала, що Олена з Юрком зобов’язані саме їй своїм щастям. Не вмови вона тоді Олену піти на змагання — не зустрілися б вони з Юрком. А ось у Насті з Олегом не склалося. Вона вийшла заміж, розлучилася через два роки і досі шукала своє щастя.

Одного вечора Олена робила уроки з сином, який навчався у п’ятому класі. Дочка сиділа поруч і малювала, схиливши голову набік і висунувши язика від старання.

— Мам, телефон, здається, — сказав Микита, піднявши голову над зошитом.

Олена прислухалася. Дійсно, телефон дзвонив. Вдома вона зазвичай вимикала звук. Їй часто телефонували. Чи то знайомий із зубним болем питав, що взяти, щоб дотерпіти до ранку, чи то хтось благав прийняти у поліклініці свого важливого знайомого чи начальника. Хоч звук і вимикала, але завжди брала слухавку. Адже вона лікар — не могла відмовити тому, хто потребує допомоги.

Цього разу дзвонила Настя. Олена натиснула на з’єднання й одразу сказала, що робить уроки з сином, попросила передзвонити пізніше.

— Пізніше буде запізно, — сказала Настя. — Юрка вдома немає, так?

— Ще з роботи не прийшов. Попереджав, що затримається. Тобі щось треба?

— Він не на роботі. Щойно бачила його в ресторані з гарною дівчиною. Я тут із другом. Спеціально вийшла передзвонити тобі. Вони сіли в його машину та поїхали, мабуть, до неї. Вибач, подруго, але це не випадкова зустріч. Між ними щось серйозне. У мене око нацьковане. Чуєш?

— Чую, — відповіла Олена.

Вона розуміла, що Юрко подобався жінкам. Але ніколи не давав приводу сумніватися у його вірності. Настя випила — їй могло щось причутися. Може, взагалі помилилася? А може, Олена просто не помічала сигналів наближення лиха?

— Я випила мало, — одразу уточнила Настя, ніби прочитала думки подруги. Та й голос у неї був тверезий. — Не подумай, що дзвоню із заздрощів. Ви з Юрком мені дуже дорогі. Ніколи не намагалася його відбити. Він же зводився з розуму по тобі. Але й мовчати не могла. Попереджений — значить, озброєний.

Друг, з яким я зараз у ресторані, працюДівчина й справді розповіла Юрку про візит Олени, але він нічого не сказав, і вони продовжували жити разом, ніби нічого не сталося, поки одного дня він не повернувся додому з квітами та словами, яких вона чекала роками.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

двадцять − одинадцять =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Glamorous Young Woman Forces a Stray Dog into Her Car and Drives Away – But No One Could Have Predicted What Happened Next

Did you see what she drove up in today? They say her dad gave it to her for her birthday....

З життя4 години ago

No Room for Weakness

No Room for Weakness Please come, Im at the hospital. Mary didnt waste a moment changing her clothes. She pulled...

З життя6 години ago

My Apartment Available for Rent

My Flat is Up For Rent Natalie Jane Orfordnow Mrs. Gloverhad always believed the most frightening thing in life was...

З життя7 години ago

For an entire year, a six-year-old girl left bread on a grave nearly every week—her mother believed she was simply feeding the birds…

Diary Entry Its astonishing how childhood grief creates unexpected rituals. Nearly every week, for almost a year now, my daughter...

З життя8 години ago

I Moved In with a Man I Met at the Spa, and My Children Said I Was Being Foolish

I moved in with a man I had met at a spa retreat. My children thought Id lost my mind....

З життя10 години ago

For Our Countryside Holiday, We Brought Our City Cat, Simon. In the Village, Simon’s Brother Lemur Lives—Named for His Big, Bulging Eyes.

When we went away on holiday to the countryside, we brought along our cat, Oliver, from London. Olivers brother, Basil,...

З життя10 години ago

A Cat Betrayed, Abandoned, and Shunned Over a Test Result—Left Out in the Winter Cold

12th February It’s strange how life can turn so suddenly, not just for people but for our pets, too. Theres...

З життя10 години ago

The Last Passenger on the Bus

The Last Bus Passenger It was a little torch, no bigger than my index finger, strung on a woven bit...