Перший крок — найскладніший

Перший блин комом

Маринка була гарненькою дівчиною двадцяти семи років. У її житті все було, як у пісні: «Ми вибираєм, нас вибирають, як це часто не збігається…» Їй симпатизували багато хлопців. Але більшість із них хотіли всього й одразу, а якщо точніше — переспати. Навіщо затягувати? Такий час. Можна й можливості втратити. Якщо не скористаєшся тим, хто знає, хто це зробить замість тебе.

Росла Маринка в жіночому царстві. Виховували її бабуся й мама, розумні й порядні жінки. Назвали ж її на честь прапрабабусі, яка колись навчалася в інституті шляхетних дівчат — ще в тій, давній Росії.

Дідусь помер рано, а тато пішов із родини, коли дівчинці було лише дванадцять. З дитинства вона любила читати книжки, де романтичні герої захищали честь своїх коханих, йшли на все, щоб врятувати їх від голоду, холоду й лиха. І Маринка мріяла про таку любов — чисту та самовіддану, з побаченнями й поцілунками втіш під місяцем. Вона була сучасною дівчиною, все розуміла, але любов хотіла саме такою.

А сучасні хлопці в основному позбавлені всякої манірності й міри. Поспішали жити й отримувати задоволення. Квіти, точніше, одну трояндочку, дарували на першому побаченні, а від поцілунків одразу переходили до чогось більш тісного. І жодних прогулянок у місячну ніч. Квіти потім дарували тільки на знакові дати. За умови, що стосунки затягнуться й дійде до весілля.

І жодної романтики. Хоча багатьом дівчатам таке кохання подобалося. Їм теж хотілося всього й одразу. Навіщо витрачати час на побачення й порожні розмови, коли його можна використати з користю для тіла?

Маринка не була готова до таких швидкоплинних стосунків. Закохувалася до нерівного серцебиття, метушні метеликів у животі й страждала, коли бачила, як об’єкт її мрій тягнув у ліжко зовсім іншу дівчину чи навіть її подругу. Чоловіки поспішали нагулятися вдосталь, доки є можливість і немає дружини з дітьми.

Усі подруги давно повиймали заміж, народили, встигли розлучитися, знову вийшли та ще й народили. І втомлено запитували Маринку при зустрічі, коли вона вже знайде свого принца й одружиться. Але той єдиний, призначений їй долєю, як у книжках, ніби загубився десь. А раптом вона його так і не зустріне?

Мрії мріями, а час іде. Навколо неї все меншало вільних хлопців, а більшало розлучених. А чекати вже набридло. Серце ж просить любові. І ось вона зустріла цілком симпатичного парубка, з машиною і власною квартирою в додаток. Чим не жених? І кинулася в кохання, як у вир.

Час минав, а заміж її Олег так і не кликав. Потім виявилося, що він одружений. Ні, він не будував підступних планів і не збирався нічого приховувати. Просто закохався й позбувся розуму. Та й Маринка ж не ставила зайвих питань. З дружиною вони не жили, а не розлучалися лише тому, що не було в цьому потреби. А тепер він зустрів Маринку й точно розлучиться. Ось завтра займеться цим питанням.

Маринка зраділа й навіть не спитала, чи є в нього діти. А дитина, точніше син, був.

Закохана Маринка терпляче чекала, коли коханий розлучиться, і отримає його в своє повне й одноосібне володіння. І дочекалася. Але виявилося, що машину він віддав колишній дружині, щоб та не чинила опір. Квартиру теж залишив їй. Однокімнатну не розділиш, а вимагати частку — дріб’язково. Він поступив як справжній чоловік. І залишився з нічим, із кредитом за житло та аліментами в додаток.

Невже про таке мріяла Маринка? Могла б подумати та кинути невдаху Олега. Та не так її виховали. Згадуючи бабусю й маму, вона вирішила їх не турбувати й нічого не розповідати. Самі ж вони її вчили, що якщо любиш, не можна кидати людину в біді, потребі й голоді. І вона, як дружина декабриста, вирішила бути поруч і в радості, і в горі.

Якщо мама з бабусею щось й підозрювали, то втручатися було вже пізно. До того ж Олег зробив Маринці пропозицію, вліз у борги — й вони влаштували галасливе весілля.

Молоді жили на орендованій квартирі, про що Маринка нікому не розповідала. Вона була щасливою. Щоб не сталося, вони разом і все подолають. Якщо й лунали тривожні дзвіночки, що засівали в душу сумніви, вона намагалася не звертати на них уваги. Та й який сенс у сумнівах, якщо вона майже одразу завагітніла. Вона не була проти дитини, навіть раділа. Але й гадки не мала, як вони впораються. Занадто багато боргів, а на що жити?

Олег почав шукати підробітки. Тепер він приходив додому пізно й завалювався спати. А вранці вставав і йшов, похмуро поглядаючи на сплячу дружину.

Ось так Маринка й отримала те, чого хотіла й про що мріяла. Перед мамою й бабусею вдавала, що щаслива. Та вони все розуміли й відчували серцем. А час ішов, наближалися пологи. І все частіше Маринку охоплювалаАле одного дня після важких роздумів вона зрозуміла, що справжнє щастя — це не страждання заради когось, а сміливість жити для себе.