Забіжи, коли буде час

– Алло, Оленко? – почувся знайомий голос.

Від несподіваного хвилювання, яке стиснуло горло, вона не могла вимовити й слова. Якби не гудіння телевізора, стук серца точно розбудив би чоловіка.

– Скучив. Не міг більше чекати. Постійно думаю про тебе. Давай зустрінемось, – говорив теплий чоловічий голос у трубці.

Олена вийшла з кімнати, щільно прикривши двері. Притулилася до стіни у передпокої. Ноги раптом стали ватними, непослухняними.

– Оленко, ти тут? – голос кликав, вабив, лякав своєю реальністю.

Не треба було брати трубку. Даремно не подивилася на екран.

Вона намагалася забути, всіма силами намагалася стерти з пам’яті ту божевільну ніч. Переконувала себе, що в неї міцний шлюб, добрий чоловік, вони разом багато років. Нічого більше їй не потрібно…

Зі своїм майбутнім чоловіком Олена вчилася в одному класі. Василь був відмінником, вигравав олімпіади з математики та фізики. У старших класах почав носити окуляри, і до нього прилипло прізвисько «Розумник». І недарма. Він був спокійним, трохи повноватим, із ясними щоками – справжній книжковий мрійник.

Олена, як і всі дівчата в класі, не бачила в ньому об’єкта залицяння. Попросити списати складну задачу чи підказати на контрольній – інша справа. Їй подобалися хлопці яскраві, гарні, спортивні, з почуттям гумору й трохи зухвалі.

Якось вони випадково зустрілися на вулиці, розговорилися, згадали однокласників. Василь тепер носив лінзи. «А він нічого собі, симпатичний», – подумала тоді Олена.

Василь закінчив київський університет, а Олена ще вчилася на останньому курсі медичного. Обмінялися номерами, на всяк випадок. Після школи минуло п’ять років, однокласники планували зустріч. Василь обіцяв подзвонити Олені, повідомити, коли і де. Вона дала йому номер, але йти на зустріч не збиралася. Викинула його з голови одразу.

Але через кілька днів він запросив її в кіно. Хлопці у неї бували, але серйозних стосунків не виходило. Той, хто подобався їй, не звертав уваги. А з тими, хто не подобався, вона і сама не хотіла.

– Ходи, а то лишишся старою дівою, – пророкувала мати.

І Олена пішла з Василем. Так вони почали зустрічатися. Незабаром він зізнався у коханні і зробив пропозицію. З ним було спокійно. Працював у великій компанії, йому пророкували гарне майбутнє.

– Що тут думати? Біри та ліпи з нього, що хочеш, – порадила матОлена обернулась до Ігоря, стиснула його руку і, не озираючись на минуле, крокнула разом із ним у нове життя.