Житло, що зберігає таємниці родини

Квартира, або Історія однієї родини

Оля поволі йшла зі школи, думаючи, як зробити так, щоб мати не дізналася про двійку. Добре б, якби її взагалі не було вдома. Тоді Оля просто сховала б щоденник і сказала, що забула його у школі. Але що робити завтра? Не кожного ж дня забувати щоденник. Мати все одно дізнається.

«Сьогодні сховаю, а завтра постараюся виправити. Тоді мати не буде сильно лаяти», — вирішила дівчинка і прискорила крок.

Мати щодня нагадувала Олі, що треба добре вчитися. По-перше, щоб не ганьбити прізвище батька. Він був професором. А по-друге, щоб розвивати розум. До деяких хвороб є схильність у роду. А у бабусі була хвороба Альцгеймера. Вона померла, коли Олі було два роки.

Обережно увійшовши в квартиру, дівчинка старалася не гукнути дверима. На вішалці висів мамин пальто — значить, вона вдома. Оля тихо роздягнулася і навшпиньки пройшла у свою кімнату. Сховала щоденник під подушку, і тільки тоді з полегшення зітхнула. Переодягнулася і відразу сіла за уроки. Навіть параграф з історії перечитала двічі, а мати так і не зайшла до неї. Це було дуже не схоже на неї.

Оля привідчинила двері й прислухалася. У квартирі було тихо. Може, мати захворіла і спить? Квартира у них була велика, з високими стелями та широкими вікнами, у самому центрі Києва. Меблі теж були масивні, старовинні та темні. У коридорі стояли шафи, роблячи його довгим і навмисно похмурим.

Раптом у вітальні пролунав бій підлогового годинника. Оля ледь не скрикнула від несподіванки, а потім згадала — це просто дідусеві годинники, і заспокоїлася. Пройшла коридором і заглянула на кухню. Мати сиділа за столом, схиливши голову на складених руках.

— Мамо… — торкнулася її плеча Оля.

Мати підняла обличчя, заплакане й бліде.

— Тато помер. Прямо під час лекції… — сказала вона глухим, безжиттєвим голосом. Обхопила доньку й розридалася, припавши до її плеча. Оля спочатку трималася, а потім теж не витримала.

Наступного дня вона не пішла до школи — не до того було. Вони їздили до лікарні, потім до моргу, куди мати віднесла найкращий батьків костюм і майже нові черевики.

На похоронах було багато людей — головним чином з університету, де батько викладав і очолював кафедру. Оля не впізнала його. У домовині лежав незнайомий старий. Але мати плакала над ним, шепочучи: «Як же ми без тебе? Нащо ти нас покинув…»

Після похоронів мати цілими днями лежала у ліжку, плакала й нічого не їла. Оля варила собі макарони або пельмені. Коли вони закінчилися, попросила в мами грошей.

— Бери, — сказала мати, навіть не спитавши, нащо.
Оля купила ковбасу, батон і дві пачки макарон.

Одного разу, повернувшись зі школи, вона застала маму біля плити — та варила борщ. Оля зраділа.

— Як у школі? Що ти їла весь цей час? — спитала мати. Оля розповіла. — Пробач мені. Я зовсім про тебе забула. Нічого. Завтра піду на батькову кафедру, попрошу взяти мене на роботу. Мені ж не відмовлять, правда? Треба жити далі.

Мати виглядала змарнілою і блідою, зовсім не такою, як раніше, коли батько був живий. Але вона не плакала, що вже було добре.

Новий завідувач кафедри, батьків учень, узяв матір лаборанткою. У неї була незакінчена вища освіта, викладати вона не могла. Зарплата лаборантки була маленькою, тому мамі запропонували підробіток прибиральницею на кафедрі. Вона погодилася, але прибирала ввечері, коли викладачі розходилися.

— Соромно. Дружина професора миє підлоги, — зітхала мати.
Оля часто приходила і допомагала їй.

Але грошей все одно не вистачало. Мати продала всі свої золоті прикраси викладачкам прямо на кафедрі. Брала, скільки давали. Але скоро й вони закінчилися.

До них завітала сусідка і запропонувала купити частину меблів. Але мати відмовила.

— Квартира без меблів буде вже не така, — сказала вона.
— Дивись, якщо вирішиш продати, я куплю, але такої ціни вже не дам, — образилася сусідка і пішла.

Оля запитала, чому мати так цінує меблі, а золото продала.
— Дурненька ти ще. Це ж антикваріат. Такий тільки в музеях. Їх навіть під час війни не продали.

І мати розповіла Олі, як потрапила в цю квартиру.

Вона приїхала вчитися до університету з невеликого селища, жила в гуртожитку. Батько був викладачем, доцентом. Вона в нього закохалася, хоч він був набагато старший. Довго приховували стосунки. Коли мати завагітніла, батько привів її до себе додому.

Вони побралися, хоча батькова мати не схвалила вибору сина. Вона постійно чіплялася до матері, вважала її недостойною їхнього знатного роду.

— Я навіть хотіла втекти з дому, але батько заступився за мене. Не відпустив, посварився з матір’ю. А потім ти народилася. Бабуся затихла, змирилася. Одного разу вона пішла в магазин і не повернулася. БатькоБабуся знайшлася на вокзалі — вона забула, що їхню дачу давно продали, і намагалася туди поїхати.