Весільне свято старшого брата

Світанок вже розфарбував край неба рожевим, ось-ось зійде сонце. У купе всі спали, лише Данилу не спалося — він спостерігав за народженням нового дня. Лежачи на верхній полиці, він дивився у вікно. Все частіше мелькали села, станції з порожніми платформами. Невже скоро він буде вдома?

Двері купе відчинилися, провідниця заглянула всередину.

— За півгодини ваша станція. Постійка дві хвилини, — сказала вона й закрила двері.

Данило почув, як вона будила когось у сусідньому купе. Він знову повернувся до вікна, але світанок уже не мав для нього колишнього чарів. Він сів, легко зістрибнув униз. Чоловік на нижній полиці зітхнув і відвернувся до стінки.

Данило взяв рушник і вийшов у коридор. У більшості купе двері були привідчинені — спекотно. Деякі пасажири теж прокидалися.

Туалет був зайнятий. Він відвернувся до вікна. Чотири роки він не був вдома. Його не чекають, бо не знають, що він їде. Вирішив зробити сюрприз, а тепер думав — навіщо? Сам розхвилювався, не спав всю ніч. А що буде з мамою, коли побачить його на порозі?

Після смерті батька вона часто хворіла. Від радості, як і від горя, теж може защеміти серце, підскочити тиск. Треба було хоч Олегові подзвонити, попередити. Він би підготував маму.

Данило повернувся в купе, одягнувся, взяв рюкзак. Оглянувся — чи не забув чого. Став біля вікна, чекаючи своєї станції.

Олег. Мати завжди називала його саме так. Після смерті батька він зайняв його місце в родині. Звикша до порад чоловіка, мати тепер радилася зі старшим сином. Пишалася розумним і статечним первістком.

А Данило завжди був Даником, молодшим, ледачим, бешкетником. Йому здавалося, що мати любить Олега більше. Зате батько більше любив його.

— У кого ти такий? — дивувалася мати, побачивши записи про погану поведінку в його щоденнику.

— У родині має бути й дурень. Як у казці. Нічого, прийде час — і ти мною пишатимешся, — хизувався Даник.

Мати зітхала.

Олег закінчив школу із золотою медаллю, без проблем вступив у Київський університет на економічний факультет. Вчився відмінно, мати ним пишалася й ставила брата за приклад Даникові. А той любив грати у футбол, ходити в кіно, читати книжки про піратів і мріяв стати мандрівником.

Даника дратувало захоплення матір’ю старшим братом. Коли вона хвалила Олега, ставила його за приклад, у Даника з’являлося бажання зробити все навпаки, назло, ще гірше. Він такий, який є, і не збирається наслідувати брата, хоча й визнавав його розум.

Коли Олег закінчив університет, Даник отримав атестат. Вони були різні навіть зовні. Олег схожий на матір — світловолосий, блакитноокий, з тонкими губами. А у Даника темні непокірні кучері, вічно стирчали у різні боки. Очі жовтуваті, як у кота. Мати в дитинстві називала його кошеням. А як звувала Олега? Данило не міг пригадати. Мабуть, завжди називала його Олегом.

І, звісно,