Вибач за затримку…

Олег давно не бачив рідного дому. Перші два роки, навчаючись у виші в іншому місті, ще навідувався на канікули. Мати, звісно, годувала до відвалу, готувала все найулюбленіше. Наївшись, через три-чотири дні Олегові ставало нудно. Друзі роз’їхалися, робити було нічого.

Містечко невелике, знайоме до кожного кущика — за кілька годин обійдеш усе. Виспавшись і помучившись ще тиждень, він починав спішити назад.

Мати благала залишитись ще на тиждень, але Олег вигадував якісь неіснуючі справи і з легким серцем їхав. Велике шумне місто вабило його. Ось де не помреш з нудьги, де весело. Він уже й нових друзів там знайшов. А тут що робити? Нудно та пресно аж до ломоти в зубах.

На третьому курсі влаштувався працювати у фастфуд. Працював по вечорах, як раз під час напливу молоді. Такий ритм йому подобався. Та й гроші — не зайві. На стипендію не проживеш. Відмовився від маминої допомоги з гордістю. Мама дзвонила, просила приїхати хоча б на Різдво. Обіцяв, хоча в кафе саме починався гарячий сезон.

Закінчилися святкові дні, почалися заняття. Поїздку додому Олег відкладав до літніх канікул. Але з настанням літа перейшов на повний робочий день. Життя у великому місті кипіло, час минав непомітно. Ось уже й диплом на руках. Відзначали з курсом кілька днів — роз’їдуться, коли ще зустрінуться?

А потім друг запропонував поїхати працювати до Туреччини.

— Поїхали зі мною. Ти ідеально підходиш. Вирішуй зараз, бо треба встигнути оформити документи. Хлопець, з яким ми збиралися, раптом відмовився — дівчина завагітніла, вирішив одружуватись. Тож, погоджуйся, не пожалкуєш. Контракт на рік. Англійську ти знаєш непогано, турецьку підтягнеш.

Поки молоді — подивимось світ. А потім робота, весілля, діти, і виїздити за кордон вдасться раз на три роки. Танцюй, поки молодий, хлопче! — фальшиво заспівав друг.

Олег погодився. Почалися біганини по лікарях, оформлення документів. Перед самим від’їздом подзвонив матері. З провиною пообіцяв, що через рік повернеться й обов’язково завітає.

— Як так, сину? На цілий рік? Хоча б на день приїхав би. Я вже забуваю, як ти виглядаєш, — благала мама.

— Вибач. Завтра вилітаю, квитки вже на руках. Не можу підвести компанію й друга. Ну все, мам, кохаю, дзвонитиму…

В Туреччині жили при готелі, харчувалися там же. Хто хотів — знімав житло. Гроші особливо не витрачали, збирали. Чим вони тільки не займалися. Розслабитися не виходило — за будь-яку провину штрафували. Але Олегу сподобалося.

Повернувся він аж через три роки. Відразу взяв квартиру в іпотеку, влаштувався на роботу. Матері дзвонив, але на бігу. Обіцяв приїхати, як тільки впорається зі справами. Але одні справи змінювалися іншими.

У вихідний з другом вирішили відпочити в клубі. ПиЗателефонував мамі та Лізі, пообіцявши приїхати через тиждень, а потім вирушив додому, де його чекали сім’я та нове, справжнє щастя, яке він нарешті відчув повною мірою.