Третій шанс

**Третя спроба**

Ярина переодягла білий халат, сіла за стіл і відкинулася на спинку крісла. Вона заплющила очі, намагаючись заспокоїтись і налаштуватись на роботу. У двері постукали. «Хто там ще? — з досадою подумала Ярина Василівна. — Ось нетерплячі, не дадуть у себе бути, лізуть…»

Не дочекавшись її відповіді, двері відчинилися, і в щілину просунулася чоловіча голова.

— Можна?

Ярина Василівна суворо глянула на нього.

— Прийом з двох годин, — чітко сказала вона і вдала, що уважно вивчає якийсь важливий документ.

Через хвилину вона косила на двері. Голова чоловіка досі стирчала у проході.

— Я ж вам українською сказала… — почала вона роздратовано, але голова не зникла.

— Та вже два, — відповів чоловік і кивнув у бік годинника, що висів між вікнами.

Глянувши на стіну, Ярина Василівна переконалася: велика стрілка справді стояла на дванадцятій, готова рухатися далі. Час починати прийом. І так поганий настрій зіпсувався остаточно.

— Заходьте, — зітхнувши, дозволила вона.

Двері розчинилися ширше, і до кабінету увійшов чоловік. Вона окинула його звичним, професійним поглядом, поки він наближався до столу. На хворого явно не схожий. Підтягнутий, доглянутий, охайно підстрижений, вигляд квітучий, ніяких слідків страждань від болю чи нездужання на його відкритому обличчі не було.

— Прізвище? — спитала Ярина Василівна і простягнула руку до пачки карток на краю столу.

— Бойко Іван Петрович.

Чоловік сів на стілець, відкинувся на спинку, поклав лікоть на стіл. Ця його поза остаточно вивела Ярину з себе. «От розвалився, ніби вдома», — подумала вона.

Вона знайшла його тоненьку картку, відкрила. Лише дві записки від окуліста.

— Слухаю вас, — неохоче промовила Ярина Василівна, готуючись відправити здорового пацієнта геть.

— Я, лікарю, погано сплю. Удень на роботі позіхаю, ледве ляжу — засинаю миттєво. А вночі — ані в одному оці сна. Або засну, але серед ночі прокинуся й мучаюсь до ранку.

— І давно не спите?

— Другий місяць, як дружина повернулася. Пішла до коханця, лиш я заспокоївся, а вона вернулася. І вигнати не можу — дитина в нас. Донька.

— Уберіть мене від подробиць. Ось направлення на флюорографію та аналізи. Зробите — прийдете.

— А без цього не можна? — щиро здивувався пацієнт.

— Ви вкрай рідко буваєте у поліклініці, диспансеризацію не проходили, вірно? От і— Ні, цього разу все вийде, — сказав Бойко, міцно тримаючи її за руку, і вони разом увійшли до ЗАГСу, де їх уже чекала реєстраторка з посмішкою.