Моя мрія про сім’ю: Ти ж знаєш, що я не можу стати батьком…

Для мене народь. Ти ж знаєш, у мене не може бути дітей…
Народь дитину, для мене народь. Ти ж знаєш, у мене не може бути дітей…

Перший день університету почався з лекції. Оля довго блукала коридорами, поки не знайшла потрібну аудиторію. Тільки встигла сісти на останнє місце в першому ряду, як увійшов викладач. Представився і розповів, чим вони займатимуться цього року. Казав, що питання до екзаменів братимуть із лекцій — у підручниках їх нема. Порадив відвідувати заняття зараз, аніж перед сесією шукати відповіді в інтернеті.

Раптом відчинились двері, і до аудиторії увійшла сліпучо яскрава дівчина. В залі захихикали. Викладач одразу обернувся до неї.

— Ви на лекцію? Як вас звати? — сухо запитав він.

— Соломія Миколаївна Шевченко, — жодним чином не зніяковівши, жваво відповіла дівчина.

— Ну що ж, з огляду на перший раз прощаю, Соломія Миколаївна. Наступного разу намагайтеся не запізнюватися. На мої лекції запізнених не пускаю. — Він обвів поглядом затихлий зал. — Це стосується всіх! Про що ми тут говорили, повторювати не буду — потім у когось запитайте. Сідайте. Отже…

Дівчина пройшла до першого ряду, намагаючись не цокати підборами. Оля посунулась, звільняючи їй місце.

— Привіт. Що він тут розповідав? Лякав? — пошепки запитала яскрава, наче жар-птиця, студентка.

— Тихше, вижене, — шикнула на неї Оля.

На перерві вони познайомились. Соломія, або просто Соня, виявилася з-під Києва — щодня їздила до столиці електричкою. У перший день не розрахувала час і запізнилась. Оля приїхала з Чернігова, жила в гуртожитку.

Соня була яскрава, весела, до навчання ставилась легко, через оцінки не переживала. Дивувалася, як Оля може цілими днями сидіти над книгами.

— Та яка різниця, буде диплом синій чи червоний. Головне — вийти заміж за хорошу людину, влаштуватися в житті, — говорила Соня.

— Я мамі обіцяла добре вчитись. Вона виховувала мене сама. Теж вступила до інституту, закохалась, завагітніла. А хлопець, мій батько, обіцяв одружитись, але не одружився. Коли я народилась, мама кинула інститут. Вона боїться, що я можу повторити її долю. Я знаю, як їй було важко. Хочу, щоб мама мною пишалася, а не плакала.

— Ну-ну. Так і засохнеш над своїми книжками. А коли ж жити? — не відступала Соня.

— Ось отримаю диплом — і житиму, — сміється Оля.

Попри різне ставлення до навчання, дівчата потоваришували. Оля ходила на всі лекції, давала конспекти подрузі, прикривала її, коли та прогулювала. А Соня бігала на вечірки, зустрічалася з хлопцями й ні в чому собі не відмовляла. Багато хто намагався відкрити Олі очі на «подругу», мовляв, та використовує її.

— Та й що? Дружба рідко буває безкорисною. Один завжди користується другим, — відповідала Оля.

На четвертому курсі Соня закохалася й взагалі закинула навчання. Якби не Оля, її вигнали б з інституту. На початку останнього курсу Соня «залетіла».

— Хотіла зробити аборт потихеньку, але Стас дізнався — такий крик підняв. Коротше, я виходжу заміж. Ти будеш свідком. І не сперечайся, — повідомила вона подрузі.

Перед самим Новим роком відгуляли шумне весілля, а перед держекзаменами Соня народила хлопчика. На іспити ходила з заплутаною від втоми мовою. Викладачі з жалю ставили трійки.

А Оля отримала червоний диплом і збиралась їхати додоА потім, коли Сонечка померла від хвороби, Оля взяла її сина до себе, щоб він виріс у любові, як і її рідна донька.