Connect with us

З життя

Просто друзі або щось більше?

Published

on

Телефонний дзвінок перервав вечерю Олені. Вона рідко готувала сама. Вранці зазвичай обмежувалася кавою, на обід їла у кафе поряд з роботою, а вечорами – чай з печивом або кефір. Якщо дуже хотілося їсти – смажила яєшню. На вихідних їздила до батьків. Мама завжди наполягала, щоб взяти з собою контейнери з їжею – відмова прирівнювалася до оголошення війни.

Олена допивала кефір, коли з кімнати долинула нав’язлива мелодія дзвінка. “Треба змінити на щось спокійніше”, – подумала вона. Цей звук дратував, ніби просвердлював мозок. Олена відставила склянку й пішла до телефону. Невідомий номер, але якщо хтось так наполегливо дзвонить – значить, щось важливе. Вона відповіла.

— Привіт. Я вже й не сподівалася, — почула вона до болю знайомий голос. Скільки років минуло, а вона його відразу впізнала. “Відхили!” — прошепотів внутрішній голос.

— Будь ласка, не клади слухавку. Мені потрібно з тобою поговорити, — ніби прочитавши її думки, квапливо попросила колишня подруга.

Олена мовчала.

— Мені більше нема до кого звернутися. Лише ти зможеш мені допомогти. Скажи адресу, я приїду. Повір, це дуже важливо, — додала Марія після паузи.

Щось трапилося, просто так вона б не подзвонила. Колись вони були нерозлучними подругами, але то було в іншому житті.

— Гаразд, зараз надішлю смс, — сказала Олена та відключилася.

Серце билося тривожно. “Чого раптом?” Вона набирала адресу, а пальці слегка тремтіли. Марія одразу відписала: «Чекаю».

Олена повернулася на кухню, помила склянку й сіла за стіл.

Скільки років вона виганяла з голоду всі спогади про колишню подругу. Думала, що пробачила, забула, заспокоїлася. Але цей дзвінок миттєво оживив спогади, які обрушилися на неї, немов снігова лавина з гір.

***

Матір дуже любила фільм «Шкільний вальс». СРСР давно розпався, а стрічка досі живе й залишається такою ж актуальною. Саме тому вона й назвала доньку Оленою – на честь головної героїні. Коли Олена знайомилася, всі відразу згадували той фільм.

На відміну від актриси, яка зіграла ту роль, Олена не відзначалася красою. Світлорусе волосся, такі ж вії, невеликі сірі очі. Не влаштовувала її й фігура – грудь була маленькою, і вона комплексовала через це. «Ще виросте», — заспокоювала мати.

А от у Марії грудь була високою, гарною. Вона носила її гордо, немови знамено. Погляди хлопців зачіплялися за неї й наче прилипали.

Щоліта Олену відправляли в село до бабусі. Зараз воно вже нагадувало дачний котеджний селище. Зимою залишалися лише чотири хати: бабуся Олени, сусідка баба Ганна та ще дві родини стариків. До баби Ганни на літо приїжджав онук. З ним Олена й проводила всі канікули.

А одного літа все змінилося. Перед нею стояв вже не хлопчисько-друг дитинства, а гарний підліток, і вона раптом зніяковіла, не кинулася йому назустріч як раніше. А Олег був радий їй, запросив на річку, наче нічого не трапилося.

Ішли й балакали, але на березі роздягнутися при ньому Олена чомусь соромилася. Зачекала, поки він зайде у воду, і тільки тоді, відвернувшись, швидко зняла сукню й кинулася в річку, поки він не встиг розгледіти, наскільки вона «недоросла». Обіцянка матері так і не збулася.

Наприкінці серпня вони роз’їжджалися до наступного літа. Чомусь нікому не спадало на думку обмінятися адресами чи номерами. Неначе була якась негласна угода: село й місто – це два окремі світи, які не перетинаються.

Останнього літа перед випускним класом Олег не приїхав. Баба Ганна пояснила, що він поїхав із матір’ю на південь. Скучившись, Олена написала Марії й запропонувала приїхати. Та зраділа – у неї не було ні бабусі, ні села. У один із вихідних батьки Олени привезли Марію разом із собою.

А через два тижні несподівано приїхав Олег. Він став ще вищим, плечі – ширшими. Пухнасті темні вії обрамляли карі очі – предмет заздрості Олени. Тепер він був справжнім красенем. Їй одразу стало шкода, що вона запросила Марію. А та, щойно побачила хлопця, одразу пішла знайомитися.

Вночі вони шепотілися, і Марія запитала, чи цілувалася вона з Олегом.

— Та ти що, ми ж дружимо з дитинства! — обурилася Олена.

Але скоро пошкодувала за ці слова.

Тепер вони всюди ходили втрьох. Олена відчувала себе зайвою. Вперше їй було радісно від думки, що скоро роз’їдуться готуватися до школи.

Про Олега вона забула на цілий рік, а з Марією вони, як і раніше, були подругами. Після школи Олена в село не поїхала. Взимку померла бабуся. Невже вона більше ніколи не побачить Олега? Тут і пожалкувала, що не взяла контакти. Але ж не просити ж батьків дістати в баби Ганни адресу чи номер.

З Марією теж бачилися рідше – навчалися в різних інститутах. Та й Марія якось віддалилася. При зустрІ коли Марія знову з’явилася в її житті, Олена зрозуміла, що минуле ніколи не йде насправді — воно просто чекає свого часу, щоб нагадати, як легко буває зрадити саму себе.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 + вісім =

Також цікаво:

З життя8 хвилин ago

I Called Off the Wedding.

I called it off I actually cancelled the wedding. Yeah, you heard right. Just two weeks before the day wed...

З життя8 хвилин ago

My Sister-in-Law Wanted to Celebrate Her Anniversary at Our Place and Insisted We Vacate the Flat

Emily, has James already told you? Margaret asked, her voice sharp as a cold wind. Listen well have up to...

З життя1 годину ago

At the Funeral of My Husband, an Elderly Man Approached Me and Whispered: “Now We’re Free.” It Was the One I Loved at 20, Before Life Pulled Us Apart.

At the wake for my husband, a greyhaired stranger slipped up to me and murmured, Now were free. He was...

З життя1 годину ago

The Perfectly Proper Mum

Father, we need to have a serious word with you! began Natalie, the daughterinlaw, as she stared cautiously at Pauls...

З життя1 годину ago

Tying the Knot for the First Time at 55…

First time I married at fiftyfive Its been five years since we tied the knot. Im sixty now, my husband...

З життя1 годину ago

My Stepfather’s Fiancée Claimed: ‘Real Mothers Should Sit Up Front’ – But My Son Responded in a Way That Made Everyone See the Truth

My future daughterinlaw told me, Only real mothers sit in the front row, yet my son proved the opposite in...

З життя3 години ago

VETERINARY CARE: A COMMITMENT TO OUR FURRY FRIENDS

When someone asks me to have a look at the cat, in case its just getting senile, I first stare...

З життя3 години ago

Victors at the Door: Her Ex-Husband, Divorced Twice, Returns After Four Years

28October2025 I never thought I would write about Victor standing on my doorstep again, but here I am, pen in...