Connect with us

З життя

Ти завинила мені, мамо

Published

on

Ти мені винна, мамо

Оксана зустріла свого майбутнього чоловіка на вулиці. Вона проспала на іспит. Прибігла на зупинку, а трамвай щойно від’їхав прямо перед її носом.

— Ну от! — сказала вона, притопнувши ніжкою від досади. — Тепер точно запізнюся.

— Дівчино, вам куди треба? — Поруч зупинився хлопець на велосипеді. — Можу вас підвезти.

— На велосипеді? Жартуєте? — зроздратовано спитала вона.

— А що? Краще, ніж пішки. Або будете чекати наступного трамвая? Хто знає, коли він приїде. — Хлопець дивився на неї, чекаючи відповіді.

Мобільних тоді ще не було, таксі не викличеш, тож що їй заважало?

— Доїдемо швидше, ніж трамваєм, через подвір’я, — підказав він.

Оксана прикусила губу, вагаючись, але час йшов. Вона підійшла до велосипеда і сіла на багажник.

— Тримайтеся міцніше, — сказав хлопець і відштовхнувся. Велосипед, хитаючись, поїхав. Оксана хотіла вже зіскочити, але він набрав швидкість і поїхав рівніше. За десять хвилин вони вже були біля медінституту. Оксана зістрибнула.

— Дякую, — сказала вона, помітивши краплі поту на його скронях. — Важко було?

— Трохи, — чесно зізнався він. — Як тебе звати? — Він сидів на велосипеді, спершись ногою на сходинки. Їхні обличчя опинилися на одному рівні.

— Оксана, а тебе?

— Богдан. Удачі на іспиті! — сказав він і поїхав.

Оксана провела його поглядом і поспішила до аудиторії.

Коли вона підійшла, перші студенти вже заходили всередину. Усі хвилювалися, перечитуючи конспекти. Оксана намагалася заспокоїтися після велосипедної поїздки. Двері відчинилися, і вийшов щасливий Андрій Коваль, посміхаючись.

— П’ятірка? — спитала Оксана.

— Четвірка, — радісно відповів він.

— Наступний, — визирнула лаборантка, оглядаючи студентів.

Оксана глибоко вдихнула і увійшла. Взяла білет, прочитала питання і зрозуміла, що знає відповіді.

— Номер? — спитала лаборантка.

— Тринадцятий.

— Готуйтеся. Хто готовий?

— Я, — сказала Оксана.

Лаборантка підняла брова.

— Впевнена?

— Так.

Професор кивнув, і Оксана підійшла до нього.

— Ну що? — спитала подруга, коли Оксана вийшла.

— На відмінно! — відповіла вона, ледве стримуючи радість.

— А кому відповідала?

— Професору. У нього сьогодні гарний настрій.

Оксана вибігла з інституту і побачила Богдана. Він чекав на неї біля велосипеда.

— Ти не поїхав?

— Вирішив дізнатися, як ти впоралася.

— Чудово! — посміхнулася вона.

— Поїдемо?

— Куди? — здивувалася Оксана.

— Куди захочеш. Можемо покататися на човні чи піти в кіно.

— А тобі не на роботу?

— У відпустці ще тиждень.

Вони каталися на човні, потім сиділи в кафе, а ввечері пішли в кіно. Коли вона прощалася з Богданом біля дому, то зрозуміла, що закохана.

— Де ти була? Я вже почала хвилюватися. Як іспит? — спитала мама, коли Оксана увійшла. — Не в час загуляла. Дивись, завалиш сесію, стипендії не буде.

— Не завалю, — пообіцяла Оксана.

Через рік вони з Богданом одружилися. Він був старший, вже працював. Вони зняли маленьку квартиру і були щасливі.

Через півтора року помер батько Богдана. Мати ледве не збожеволіла від горя. Бажаючи допомогти, Богдан запропонував переїхати до неї. Оксана погодилася. Вона готувала, прибирала, але мати дивилася на неї, ніби не пізнаючи.

Оксана поділилася побоюваннями з чоловіком. Лікарі підтвердили — у свекрухи деменція. Через рік вона потрапила під машину, вийшовши за кефіром, який любив її чоловік.

Вони залишилися в квартирі самі. Незабаром у них народився син.

Але згодом усе змінилося. Богдан став віддалятися, критикував її зовнішність.

— На дієту б сіла, у спортзал ходила. Гарно виглядати треба…

Оксана розуміла, що він має рацію, але було боляче.

Напередодні його дня народження він раптом сказав:

— Я ж казав? Святкуватиму в ресторані. Забронював зал. Директор обіцяв підвищення, запросив його з дружиною.

Оксана здивувалася. Вона добре готувала, але сперечатися не стала.

В ресторані було багато гостей. Пішли тости, подарунки. Директор привітав Богдана з новою посадою.

Оксана почула, як у жіночій кімнаті дві дівчини обговорювали її чоловіка.

— Вона ж не така вже й товста, як ти казала. Він не розлучиться з нею, у них син…

— Побачимо, — відповів молодий голос.

Оксана ледве втрималася від сліз. Вона непомітно пішла.

Дома Богдан накинувся на неї. Вона викрила його в зраді, а він відповів:

— Я не заперечую. Квартира моя, моїх батьків. Ти піОксана глянула у вікно, де світився вечірній Київ, і зрозуміла — усе буде добре, адже вона вже пройшла через стільки зневір, але завжди знаходила в собі сили почати знову.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

три + 15 =

Також цікаво:

FR3 години ago

Ce que Camille a vu dans la tempête

Camille Ferrand tenait une petite galerie rue des Tanneurs, à Annecy, à deux pas du canal du Thiou, celui où...

FR9 години ago

Le Testament sous le pommier

Je m'appelle Odette Vasseur, j'ai soixante-quatorze ans, et le jour où j'ai enterré mon deuxième mari, sa fille m'a jetée...

FR10 години ago

**Le dossier bleu**

L'infirmière avait pris ma tension trois fois quand elle a enfin croisé mon regard et détourné les yeux vers le...

ES12 години ago

# La clienta del pañuelo azul

Me llamo Marisol, tengo cincuenta y ocho años y llevo diecisiete trabajando en la caja tres del Publix de Coral...

HE13 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

HE13 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

PL14 години ago

# Rachunek uciekającej panny młodej

Głośniki nad głowami wciąż odtwarzały stare przeboje Anny Jantar, gdy moja matka wyrwała mikrofon didżejowi i uznała, że wesele potrzebuje...

EN14 години ago

# The Christmas I Stopped Being Their Bank

My daughter-in-law's fork froze halfway to her mouth when my son stood up and pointed at the door. "Pay rent...