Connect with us

З життя

Очікуй на нього…

Published

on

**А ти жди його…**

Роса ще не зійшла з трави, туман поволі відступав до протилежного берега річки, а сонце вже викочувалося з-за зубчастої лінії лісу.

Тарас стояв на ґанку, милувався красою ранку і глибоко вдихав свіже повітря. За спиною почулися плескітливі кроки босих ніг. Жінка у нічній сорочці, накинувши на плечі хустку, підійшла й стала поруч.

— Гарно-то як! — зідхнув Тарас. — Іди в хату, застудишся, — ласкаво промовив він і поправив на жінці хустку, яка зісковзнула з білого плеча.

Вона притулилася до нього, обхопила його руку.

— Від’їжджати від тебе не хочеться, — сказав Тарас, голос його став низьким від ніжності.

— А ти не їдь, — голос жінки манив, як спів сирени. «Залишуся, а далі що?» Ця думка протверезила Тараса.

Якби все було так просто, він давно б уже залишився. Але двадцять три роки життя з дружиною не викинеш, та й діти… Оксана, можна сказати, вже відрізаний шматок, частіше ночує у свого нареченого, ніж удома, скоро заміж вийде. А Андрійкові всього чотирнадцять — найскладніший вік.

Водій завжди знайде роботу, але чи заробить тут багато? Зараз він розкидається грошима, дарує дорогі подарунки Марійці. А як буде отримувати вдвічі, а то й утроє менше, чи любитиме вона його так само? Питання.

— Не починай, Марійко, — відмахнувся Тарас.

— Чому? Діти виросли, час подумати про себе. Сам казав, що з дружиною живеться звички заради. — Марійка образилася й відсторонилася.

— Ех, якби раніше знав, що зустріну тебе… — Тарас глибоко зідхнув. — Не сердься. Пора їхати, і так затримався. — Він хотів поцілувати жінку, але та відвернулася. — Марійко, треба вирушати, якщо хочу встигнути додому до вечора. Вантаж на мене чекає, контракт.

— Ти тільки обіцяєш. Приїдеш, збудиш у мені надію — і знову до дружини. Набридло мені чекати. Михайло давно кличе заміж.

— То йди, — Тарас пожав плечима.

Він хотів ще щось сказати, але передумав. Повільно зійшов із ґанку, обійшов будинок і пішІ тоді, коли він уже сів у кабіну, раптом зрозумів, що не зможе більше жити у брехні, але було вже пізно повертатися.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дванадцять − дев'ять =

Також цікаво:

З життя37 хвилин ago

Усе через тебе…

Все через тебе… Липка спека серпня давила, мов ватна ковдра. Повітря густе, важке від вологи й пилюки. Соломія важко дихала,...

З життя2 години ago

Ми завжди були поруч…

Здається, ми й не розлучалися… Щодня Ганна йшла додому з надією, що Данило повернеться. Знала, що ключів у нього немає,...

З життя3 години ago

Життя сповнене несподіванок

У житті бувають несподіванки… – Мамо, я пішла, – у кухню зазирнула Соломія. Ганна відвернулася від плити й уважно подивилася...

З життя4 години ago

Чарівний дарунок

**Щоденник Олени Захарченко** Я обійшла квартиру, переконалась, що все вимкнено, залишаю порядок. Люблю повертатися у чистоту. Навіщо взагалі їхати зі...

З життя5 години ago

Заради мене…

Сьогодні записав у щоденник цю історію. Катерина монотонно ковзала праскою по дошці. Спека трохи вщухла до вечора, але від гарячого...

З життя5 години ago

У пошуках щастя у відпустці

Відпустка за щастям Цілий рік ми мріємо про відпустку, готуємось, сподіваємось, що повернемось звідти щасливими. Але часто виходить навпаки… Ще...

З життя6 години ago

Я оберу тебе…

Я візьму тебе… На першому ж занятті в університеті дві дівчини одразу помітили одна одну. Обидві гарненькі, схожі між собою....

З життя8 години ago

Привіт, нова знайома!

“Світанок у Києві” — Оленко, привіт. Що робиш? — почувся в трубці голос подруги. — Щойно з роботи прийшла. У...