Вдихнути можливості

Відчуваю, що дихати важко

Соломія повільно повернула ключ у замку й обережно зайшла в квартиру. Як не намагалася закрити двері тихо, замок все ж цокнув. Не вмикаючи світла, роздягнулася, навшпиньки прокралася до дверей своєї кімнати… Клацання вимикача за спиною лунало в тиші квартири, мов постріл.

— Соломія, де ти була? Чому так пізно? Я дзвонила Олені. Ти мене обдурила, — почувся мамин голос.

Дівчина завмерла на місці, глибоко вдихнула й обернулася до матері.

— А ти чого не спиш? — у свою чергу спитала вона.

— Як я можу заснути, коли тебе нема вдома? Я хвилювалася. — Мама з тривогою дивилася на доньку.

— Я вже доросла, мам, годі мене вартувати, — незадоволено сказала Соломія.

— Так-так, доросла… — Мама махнула рукою й пішла до кімнати, але двері не зачинила.

Соломія потрималася й пішла за нею. Сіла поряд на диван.

— Мам, пробач. Я зовсім забула про час.

Мама виглядала втомленою й блідою. Яскраве світло люстри підкреслювало зморшки й синяки під очима, у яких застив докір.

— Я не одна була. З Марком. Ми ходили в кіно, а потім гуляли. Не хвилюйся за мене.

— З Марком?

— Так. Я познайомилася з ним два тижні тому. Він такий… цікавий, стільки всього знає. — На губах Соломії з’явилася посмішка, погляд затуманився. Вона тісніше притулилася до мами, поклала голову їй на плече.

— Значить, і минулого разу ти була з ним, а не в Олені?

— Вибач.

— Я все розумію, але чому відразу не сказала, не попередила? Він теж вступив до університету? Ви будете разом навчатися?

— Він уже закінчив університет, працює, — поспіхом відповіла Соломія.

— То він старший за тебе? Ох, доню… — зітхнула мама, а Соломія підвела голову, готова до захисту, але мама її попередила. — Ти познайомиш мене з ним?

— Звісно. Він тобі сподобається.

— Я й не помітила, як ти виросла. — Мама сумно подивилася на доньку. — Пізно вже, йди спати.

— На добраніч, мамочко. — Соломія поцілувала маму в щоку й пішла до своєї кімнати.

Вона роздягнулася, лягла під ковдру й дивилася в стелю, згадуючи кожне слово, кожен поцілунок і мріючи…

Коли вона прокинулася, мама вже пішла на роботу. Соломія умилася, з’їла сніданок, який залишила мама, і взяла в руки телефон.

— Привіт, ти вже на роботі? — весело спитала вона.

— Так, — досить різко відповів Марко.

— Я перешкодила? — збентежилася Соломія, почувши його холодний, відсторонений голос.

— Так. Передзвоню пізніше. — Він відключився.

— «Передзвоню вам»? — нічого не розуміючи, Соломія дурно дивилася на екран, поки він не погас.

«Напевне, поруч хтось є», — здогадалася вона й почала чекати, коли Марко передзвонить. Спробувала читати, але сенс прочитаного не засвоювався. Вона відклала книжку. По телевізору нічого цікавого. Вона подзвонила своїй найкращій подрузі Олені й запросила її на прогулянку.

Подруги їли морозиво, Соломія хизувалася, що закохалася, коли задзвонив Марко.

— Пробач, Лелечко, просто ти подзвонила невдало. Я був дуже зайнятий. Вечором зустрінемося?

— Так, — радісно відповіла Соломія.

— Мама хоче з тобою познайомитися, — сказала вона Маркові при зустрічі.

— Ти їй розповіла про нас? — Марко насторожився. — Вона не проти, що ми зустрічаємось? — Він недовіВона глибоко зітхнула, заплющила очі і відчула, як легше стало дихати.