Мамо, заважай – і я зникну назавжди.

— Мама, якщо будеш заважати, я піду. Назавжди.

У свій день народження Оксана встала рано, порізала овочі для салатів, замаринувала м’ясо, почистила картопілину й пішла до перукарні. Повернувшись, одразу взялася за готування.

— З днем народження, мамо! Ти така гарна. У твоєму паспорті неправильно вказаний рік. Насправді ти на десять років молодша. — Андрій в трусах (щойно прокинувся) підійшов до Оксани й поцілував у щоку.

— Приведи себе до ладу й допоможи мені. Боюся, сама не встигну, — сказала Оксана.

— Гаразд, зараз. — На півдорозі до ванної Андрій зупинився. — Може, запросимо Мар’я? Вона краще впорається.

— А чому б і ні? Добре. Подзвони, нехай прийде, допоможе, — погодилася Оксана.

Коли охайно одягнений, виголений і пахнучий одеколоном Андрій зайшов у кухню, Мар’я різала овочі, а мама витирала фужери.

— Як у вас злагоджено виходить. — Андрій підійшов до Мар’яни й узяв з дощечки шматочок свіжого огірка.

Дівчина обернулася, підставивши губи для поцілунка, але Андрій не поцілив її, відійшов. Оксана помітила це. «Соромиться мене», — подумала вона.

— Андрію, поставиш стіл у кімнаті й накриєш скатертиною. Вона на верхній полиці у шафі, — попросила Оксана, щоб розвантажити атмосферу.

— Так точно! — Андрій витягнувся, різко кивнув. Пряма ще вологої чуприни впала на лоб. Він відкинув її рухом голови.

— Дорослий, а поводиться як дитина, — посміхнулася Оксана.

— Мам, скільки гостей буде? — крикнув з кімнати Андрій.

— Разом із нами — дев’ять, — відповіла Оксана, подумавши.

Синочка вона виростила сама, і нічого — став гарним хлопцем. Оксана завжди мріяла про велику дружню родину. Батько помер рано. А чоловік пішов через три роки після народження сина. Особисте життя так і не склалося. Ось одружиться син — і в неї буде велика родина. Та що він тягне? Двадцять шість — саме час. І Мар’я їй подобалася — розсудлива, скромна дівчина з доброї сім’ї. Дасть Бог, одружаться, онуки підуть… Оксана посміхнулася своїм думкам.

М’ясо в духовці майже готове. Час варити картоплю.

— Мар’я, не забудь нарізати хліб… — Фразу перервав дзвінок у двері.

Оксана оглянула святковий столОксана глянула на гостей, на сина, на внучку, що сміялася на руках у Ольги, і зрозуміла — щастя було поруч усі ці роки, потрібно було лише його помітити.