Спадок поколінь

Оксана заснула лише під ранок. Коли вона відкрила очі, кімнату заливало сонячне світло, біля ліжка стояв Тарас і посміхався.

“Я всю ніч чекала на тебе. Де ти був?”

“Рибочко моя, бачиш, зі мною нічого не сталося. Приводь себе до ладу, підемо снідати десь”, — сказав Тарас.

На вулиці було тепло, по-літньому.

“Морозиво хочеш?” Не чекаючи відповіді, Тарас підійшов до кіоску та купив Оксані улюблений пломбір у вафельному стаканчику.

“У тебе гарний настрій. Виграв у карти?” — спитала Оксана, облизуючи верхівку морозива.

“Не вгадала. В мене з’явилася одна ідея. І для її здійснення мені знадобиться твоя допомога.”

“Але ти ніколи не брав мене з собою. Що мені робити?”

“Нічого. Ти просто маєш бути поруч. Якщо не хочеш, впораюся сам.”

“Ні, я з тобою”, — поспіхом погодилася Оксана.

“Я знав, що ти погодишся. Можеш вибирати білу сукню”, — з поблажливістю сказав Тарас, під впливом доброго настрою.

“Справді? Ти робиш мені пропозицію?” — зраділа дівчина і навіть забула про морозиво в руці.

Жодній жінці Тарас не дозволяв навіть заїкатися про заміжжя. Але Оксана — зовсім інша справа. Вона стала його талісманом, приносила удачу. Рік тому він відбив її у трьох хуліганів.

Оксана жила з матір’ю в невеликому містечку. Після того, як батько пішов, мати запила. Стало ще гірше, коли вона привела в дім чоловіка і сказала, що він житиме з ними. Сожитель із неприхованим інтересом поглядав на Оксану, а одного разу спробував покласти її в ліжко. Дівчині вдалося втекти, вона сіла на електричку і опинилася у великому місті.

Грошей немає, родичів у місті теж. Що робити? Куди йти? Своїм збентеженим виглядом вона привернула увагу компанії хлопців, що вічно товклися на вокзалі у пошуках лохів та пригод. Все могло закінчитися дуже погано для Оксани, але на її крики прибіг Тарас і відбив її. З тих пір вони були разом.

Оксана закохалася в Тараса. Високий, фізично розвинений, добре одягнений, симпатичний і усміхнений, він одним виглядом викликав довіру. З ним було спокійно, хоча Тарас не приховував, що займається не зовсім чесними справами. Але її до них ніколи не вмішував.

Вони сіли на лавку на набережній. На сонці морозиво швидко тануло, вафельний стаканчик розмокав, солодка вода полилася на долоню, зітЯкби не Анна Сергіївна, Оксана б так і залишилася в тіні минулих помилок, але тепер у неї була справжня родина — і вона більше ніколи не була одна.