Затори на шляхах

**Пробка**

Автомобілі стояли нерухомо, щільно вишикувавшись у ряд. Ні вперед, ні назад — жодного руху вже півгодини. Вікна підняті, адже кондиціонери працюють на повну. На дворі спека, за вікном — понад тридцять градусів, як і обіцяли у прогнозі по радіо.

Повітря над розпеченим асфальтом тремтіло, ніби розтоплене. У салоні «Тойоти» було прохолодно, але сидіти без руху, дивлячись на застиглий, як стоп-кадр, краєвид, набридало.

Соломія відкрила пляшку з водою і ковтнула кілька разів. Тарас помітив, що води залишилося менше третини. Вона пила, не пропонуючи йому, ніби його тут і не було.

— І скільки це ще триватиме? — роздратовано запитала Соломія.

Це були її перші слова після від’їзду з дачі. Її мовчання було важчим за крик. Краще б вона кричала. Вони не сварилися, але якщо щось було не так, Соломія мовчала годинами, а то й днями, немов показуючи, що Тарас винен. Він звичайно визнавав провину, благав пробачення, слухав монотонні докори — і вони мирилися.

— Чого сидиш? Роби щось! — знову накинулася на нього Соломія, немов це він був винен у заторі на Великій Окружній.

Тарас мовчав. Не знав, що сказати.

— І навіщо ми взагалі поїхали на цю дурну дачу? Ну ти — ладно, а я? Щоб сидіти за парканом, поки ти няньчишся зі своєю донькою? Краще б пішла по магазинах або з Оленкою в кафе поїла морозива. — Соломія шморгнула носом.

— Ось, і ніс заклало. Тільки ще захворіти від цього кондиціонера.

Тарас вимкнув його.

— Ти що, знущаєшся? За хвилину в машині стане, як у духовці! Хочеш, щоб ми тут зварилися? — обурилася Соломія.

Він не пам’ятав, щоб вона так багато говорила. Його це здивувало й насторожило. Але він не заперечив і знову ввімкнув кондиціонер.

Попереду між рядами машин йшов чоловік. Не дійшовши до «Тойоти» Тараса, він сів у червону машину поруч.

— Бачив? Він ішов уперед. Може, дізнався, чому стоїмо? — припустила Соломія.

— Можливо.

— То чого сидиш? Іди, розпитай! — не дивлячись на нього, сказала вона.

— Що дізнаватися? Затор на кілометри. Думаєш, він за півгодини туди й назад встиг? — Тарас глянув на неї і знову відчув провину.

— Ну правда, ми ж не будемо стояти вічно. Рано чи пізно проїдемо. Всі спокійно чекають. Це ж Велика Окружна, а не якась глуха дорога. Тут половина Києва стоїть.

Він замовк. Мовчала й Соломія, дивлячись у вікно.

— Гаразд. — Тарас вийшов із машини.

Здавалося, чоловік сів у червону машину. Тарас постукав у вікно, і воно опустилося.

— Ви ходили уперед? Не знаєте, чому стоїмо? — запитав він водія.

— Стоїть уся Велика Окружна. Ніхто не знає. Може, аварія чи теракт.

Тарас не почув нічого нового. На дворі було спекотно, як у сауні. За хвилину, що він стояв, сорочка прилипла до спини. Він повернувся до машини, з радіо не передавали нічого про затор.

— Ну що? — нетерпляче спитала Соломія.

— Нічого. Усі стоять далеко попереду, можливо, вся Велика Окружна. Хтось каже — теракт.

— Я так і знала! Навіщо я тільки поїхала з тобою?!

Тарас із нею погодився. Не треба було її просити. Він би залишився на дачі з донькою, поїхав би ввечері, коли прохолодніше. До того часу затор розсіявся би.

А починалося все так добре…

***

Тараса розбудив дзвінок. Він не глянув на екран і відповів.

— Тату, ти приїдеш? — почув голос Мар’янки.

— Привіт. Ти забув, що в твоєї доньки сьогодні день народження? — це вже говорила колишня дружина. — Впевнена, навіть подарунок не купив.

— Ні, я не забув, саме виїжджаю, — поспішно сказав Тарас і відвів телефон від вуха. На екрані було пів на десяту.

Він пам’ятав про день народження до вчорашнього вечора. Але вчора вони з Соломією та друзями гарно посиділи в клубі, і все вилетіло з голови.

— Тату, мені не потрібен подарунок, просто приїдь, я сумую! — крикнула на фоні донька, і дружина відключилася.

Вони одружилися тринадцять років тому. Десять років жили, як кішка з собакою. Він не був закоханий. Просто на вечірці в гуртожитку прокинувся з незнайомою дівчиною, навіть імені не пам’ятав.

А через місяць вона знайшла його в інституті і сказала, що вагітна. «Ну, вона непогана», — подумав Тарас і погодився одружитися. Батьки були в шоці, відмовляли. Мати сумнівалася, чи це його дитина.

Тест зробили після народження. Мар’янка була його. Він закохався у неї з перших секунд. Тому й терпів сварки з дружиною, її ревнощі. Міг би терпіти й далі, якби не зустрів Соломію.

Вона була холодна, горда й приваблива, як богиня. Не сварилася, як колишня. Просто мовчала — і це було гірше за все.

Після дзвінка Соломія запитала, що трапилося. Він розповів, що забув про деньВін подивився у вікно, де за кермом червоної машини сидів той самий чоловік, що й минулого року, і зрозумів, що нарешті знайшов те, що шукав усі ці роки — спокій.