Останній лист

Останній лист

Марічка не знала свого батька. Коли підросла і запитала маму про нього, та лише відповіла:

— Хіба тобі зі мною погано?

Оксана любила доньку, хоча й не пестила. Та й як не любити тиху дівчинку з великими очима? Клопоту вона матері не завдавала, зі школи не тікала, навчалася добре, слухалася.

Була вона звичайною, нічим не винятковою. Не всім же бути красунями. Ніхто з дорослих ніколи не казав, що вона гарненька чи чарівна. «Як на матір схожа!» — тільки й чула.

Мама не користувалася парфумами, не підфарбовувала губи, на підборах не ходила. «Які там підбори? За день біля верстатів так набігаєшся, що ноги гудуть», — пояснювала вона. Працювала вона на ткацькій фабриці. У цехах стояв гучний шум, тому мати звикла говорити голосно, майже кричати.

Після дев’ятого класу мама відвезла Марічку на літо до села, до своєї подруги. Схоже, у неї намічалося особисте життя. Донька не заважала, але ще рано було їй про це знати.

— А як ви познайомилися з мамою? — запитала Марічка в тітки Ганни. — Вона ж міська, а ви в селі живете.

— Та ж твоя матір теж із села. Ми з нею дружимо з дитинства. А потім вона до міста виїхала, на фабрику влаштувалася. Хіба не розповідала? Завжди соромилася свого походження. — Тітка Ганна зітхнула. — А я залишилася, одразу після школи заміж вийшла. Дітей бог не дав, чоловік поїхав на заробітки та й зник. Отак і живу сама. Хоч мати встигла народити, а тут і чоловіків гідних нема. Усі п’ють.

— А мій батько? Ви щось про нього знаєте?

— Та чого там не знати? На фабриці самі жінки працюють. Після зміни не до кохання. Матері як передовикові дали квартиру. Не всім так пощастило. А роки йдуть.

Улаштувався до них наладчиком верстатів чоловік. Не красен, та й нащо чоловікові краса? У жіночому колективі кожний на вагу золота. Не знаю як, але вона від нього завагітніла. Та й то ледве встигла — майже всі терміни вийшли.

Оксана красою не вирізнялася. За нею черги залицяльників не стояли. Як дізналася, що дівчинка буде, ще більше зраділа. Дівчинку без батька виростити простіше. Народила для себе. Так це називається. — Тітка Ганна знову зітхнула.

З тіткою Ганною було легко спілкуватися, не так, як із матір’ю. Та й по господарству багато чому Марічку навчила. А чим ще в селі займатися? Дітей повно було, та всі малі, не за віком.

А наприкінці липня приїхав до сусіда підліток. Марічка побачила його — і серце заспівало. Він у городі дідові допомагав, воду з річки носив, а вона з вікна за ним спостерігала.

Якось побачила, що він пішов на річку, схопила рушник і побігла слідом. Лише дорогою згадала, що купальник не наділа, але повертатися вже не хотілося. Сіла на траву на березі й дивилася, як він пірнає та відфуВін вийшов із води, посміхнувся їй і сказав: «Я чекав тебе все ці роки».