З життя
Та все ж, мама мені повірила.
Добре, моя мама таки повірила мені.
Це сталося під час Великодня минулого року. Була ніч, десь о восьмій, якраз у Чистий Четвер. Я йшов по вулиці, де горів лише один ліхтар. Все навкруги тонуло в пітьмі. Наперекір темряві, вдалині маячила велика тінь. Це не була людина. Вона не йшла — просто наближалась… беззвучно, не змінюючи форми.
Чим далі я рухався, тим ближче відчував її присутність. А потім — у мить — вона зникла. Так, ніби її й не було. Я застиг на місці, не розуміючи, що тільки-но побачив. І найстрашніше те, що за крок звідти був цвинтар.
З того часу, коли мені доводиться йти тією вулицею, я ніколи не дивлюсь у темний кінець. Бо хто знає, чи не повториться все знову…
Одна проти системи
Усе проти неї Олеся вперше побачила маяк у книжці, коли їй було п’ять. На малюнку він стояв самітний і величний,...
Він не встиг посадити дерево. Я зробила це для нас обоє.
**19 листопада** Сидячи за старим дерев’яним столом у вітальні, я тримав у долоні кишеньковий годинник Олени. Важкі, зі стертим срібним...
Непокірна дочка
Було це давно, здається, у іншому житті. “Оленко, знову своє лахміття додому принесла?” — сердито зустріла мати на порозі. “Це...
Ти не варта моїх сліз
Українська адаптація: – Не забувай, Оленко: якби не я, ти б взагалі людиною не стала, – промовила матір, заколюючи волосся...
Три жінки, одна кухня і постійна метушня
Ось історія, адаптована для української культури: Три жінки, одна кухня і жодної згоди — Гаразд. Понеділок — мій. Вівторок —...
Кінець суперечок
Випадок про повідок — Олесь, вставай та виведи Барса погуляти, я не робот! — Василь Шевченко вдарив долонею по кухонному...
Тайна, що їх єднає
Ось, слухай, я адаптував історію під український колорит. — Оленко, це хто з тобою на фото? Якийсь хлопець у шкіряній...
Незалежний голос: таємниця зниклого брата
**Брат, про якого мовчали** — Оленко, це хто з тобою на фото? Якийсь парубок у шкірянці! — Віктор Коваль ткнув...