НАШІ РОЗМОВИ: БЕЗ ТЕХНОЛОГІЙ, АЛЕ З РОЗУМІННЯМ

Моя бабуся не мала телефона, але вміла слухати, як ніхто інший…

Вона не користувалась Вайбером, не робила селфі й навіть не знала, як відкрити відеодзвінок.
Проте коли я говорила, вона дивилась мені в очі — і я відчувала, що весь мій світ для неї важливий.

У неї не було фільтрів, але її обличчя сяяло яскравіше за будь-який екран.
Вона не відправляла смайлики, але стискала мою руку й казала: “Усе буде добре”.

Ніколи не надягала навушники, бо її слух завжди був відкритий для мене.
Ніколи не писала “кохаю” у повідомленні. Краще казала це вранці зі шматочком гарячого палянички та тишею, наповненою теплом.

Зараз я сумую за нею більше, ніж за будь-яким іншим звуком.
Бо сучасне життя подарувало нам тисячу способів спілкуватися,
але ми іноді забуваємо, як слухати.

Цей текст — не вірусний. Він правдивий.