З життя
Потяг до змін у житті

**Поїзд у нове життя**
Прокинувшись, Олена прислухалася. Тиша в квартирі дала зрозуміти, що Василя немає вдома. Вона підвелася, потягнулася й пішла на кухню. На столі лежала записка: «Вибачтий, забув попередити. До обіду на роботі».
Олена усміхнулася, зім’яла папірець і кинула у смітник. Вона вже давно здогадувалася, що в Василя є хтось іншій. Вдома його майже не було, вони перестали розмовляти по душі, навіть просто балакали рідко. Донька вийшла заміж і поїхала з чоловіком до військового містечка. Лише видимість родини.
У кімнаті задзвонив телефон. Мар’яна.
— Що робиш? — запитала єдина близька подруга ще зі школи.
— Нічого. Тільки прокинулася.
— Слухай, погода чудова, весна, сонечко. Пройдемося по магазинах? Так хочеться чогось гарного, яскравого. У тебе ж немає планів?
— Ніяких. Василь на роботі.
— У вихідний? Ну добре, приводи себе до ладу, вдягайся на всі сто, через годину заїду по тебе. — І Мар’яна відключилася.
Олена поставила чайник і пішла до ванної. Ходити з Мар’яною по магазинах було справжнім задоволенням. У тій був безпомилковий смак. Вона вміла серед тисячі речей знайти саме те, що треба. У Олени очі розбігалися, вона не знала, що обрати, а Мар’яна, наче чарівниця, діставала з нізвідки плаття ідеального фасону, розміру та якості.
Вона вчила Олену, що за покупками треба йти у найкращому вигляді — щоб продавці бачили перед собою не селянку, а пані. Тоді вони будуть пропонувати найкраще. Як не дивно, це працювало. Без покупок вони ніколи не поверталися.
Олена підмалювалася, вдяглася, глянула у дзеркало — і залишилася задоволена. Шопінг чудово піднімає настрій. А саме тепер це було їй потрібно.
Через десять хвилин подзвонила Мар’яна: під’їхала.
— Привіт. Щось конкретне хочеш подивитися? — запитала Олена, сідаючи поруч у її «Шкоду».
— Ні. Мають завезти нову колекцію, а минулорічну розпродають зі знижками. Весна, чуєш, подруго? — весело сказала Мар’яна.
— Василь мене вб’є. Ми ж збираємо на відпустку…
— Не вб’є. Зріж бирки, викинь чеки, назви суму вдвічі меншу.
— Ага, а витрачу вдвічі більше.
— У мене є надійний спосіб заспокоїти чоловіка.
— Який? — зацікавилася Олена.
— Побачиш.
Мар’яна була жінкою зі стажем — не повною, а міцною, з високою грудьми, крутими стегнами та вузькою талією. У неї були виразні карі очі, пухкі губи та густе темне волосся до плечей. Чоловіки оберталися на неї.
Олена ж була її протилежністю — невисока, струнка, з русявим хвилястим волоссям і зеленими очима. У джинсах зі спини її можна було прийняти за юну дівчину. Поруч із Мар’яною вона почувалася маленькою та нікчемною.
Коли Мар’яна підходила до продавців, ті одразу намагалися їй услужити, пропонували найкраще. І вона ласкаво дарувала їм королівську усмішку. У Олени так не виходило.
За дві години, навантажені брендовими пакетами, вони вийшли з чергового магазину.
— Годі, мені і за це дістанеться від чоловіка, — зітхнула Олена.
— Ходімо. — Мар’яна потягнула її у відділ білизни.
— Ні, ні. За це Василь із мною тиждень розмовляти не буде, — простонала Олена.
— Подивись, які мережива! Візьми комплект малинового кольору. До твого волосся ідеально. — Мар’яна тримала в руках неймовірно гарний бюстгальтер. — Ще можна пеньюар підібрати… Хоча ні, це вже занадто.
— Кому ця краса під сукнею потрібна? Та й дорого. Ні, не спокушай, — відстояла своє Олена.
— Навчаю-навчаю тебе… Таку білизну не під одяг надягають, а для чоловіка! З твоєю фігурою саме таке і треба носити. Тоді й пень зацвіте, а чоловік і подавно забуде про сварки. Беремо, — сказала Мар’яна і пішла до каси.
— Все, ноги відвалюються. Годі. Підемо, посидимо десь. Я тільки каву встигла зранку випити, — запропонувала Олена. — Знаєш, мені здається, Василь мені зраджує.
— Це ти так вирішила, бо він у вихідний на роботі? — з сумнівом запитала Мар’яна, йдучи до кафе.
— Я вже давно підозрюю…
— А ось і кафе, ходімо, — перебила її Мар’яна.
Вони сіли біля вікна. Поки чекали офіціанта, Олена оглядала відвідувачів. За двома столиками сидів чоловік, дуже схожий на Василя. Та сама зачіска, білий светр. Вона подарувала йому його на Новий рік. Але ж він не міг одягнути святковий светр на роботу? Та й як він тут опинився? Його офіс був у іншому кінці міста.
Олена думала, що помилилася, але очі постійно поверталися до того чоловіка. Наче відчувши, він обернувся. Олена побачила його профіль — і сумніви розвіялися. Це був Василь.
Вона злякалася, наче дівчинка, яку зловили на дріВони зустрілися очима, і в той момент Олена відчула, як важливість минулого поступово зменшується, а перед нею відкривається новий шлях, наповнений світлом і надією.
