Connect with us

З життя

Уся магія дощу в осінню ніч…

Published

on

Одного дощового жовтневого вечора…
Вечірня служба добігла кінця. У храмі було мало людей. Дощ із снігом наганяв осінню нудьгу, і більшість парафіян лишилася вдома.

Храм поступово спорожнів, двері рипіли, відчиняючись та зачиняючись. Вітер хитав полум’я свічок, а їхній дим вився тонкими струмочками. Нарешті затихли кроки, і в церкві лишилася сама Марія.

Вона вийшла з-за прилавку церковної крамнички й обійшла храм, гасячи свічки й змахуючи воск із підсвічників. Потім погасила лампадки біля ікон. Крізь вітражі ледве пробивалося світло ліхтарів. Горіла лише одна лампочка над яткою, відблискуючи у золотих окладах.

З лівого приділу вийшов отець Василь у чорній куртці поверх ряси.

— Вартовий вже прийшов? — запитав він, порівнявшись із Марією.

— Ще ні. Щось передати?

— Ні. До завтра. — Він кивнув і пішов до виходу.

Марія принесла відро з водою та швабру, почала мити підлогу. Їй подобалося приходити вранці до чистого храму. Раптом знову потягнуло, і важкі двері із глухим стуком замкнулися. Вона обернулася — вартовий перехрестився, кивнув їй і пішов до своєї комірчини. Марія ніколи не чула його голосу, хоча отець Василь стверджував, що той не німий.

Вона прибрала речі, вдяглася, окинула оком храм, перевіряючи, чи всі лампадки погашені, і шепотіла: «Святий Миколаю, моли Бога за нас…»

— Я пішла! — крикнула вартовому. Голос луною рознісся під склепінням.

Марія вимкнула світло й вийшла. На ґанку затрималася, прислухаючись. Не почула кроків, але двері заскрипіли — сторож замкнув їх ізсередини. Тоді вона почула тоненьке пискляве скрипіння.

Очікувала побачити кошеня чи цуценя, що ховається під дахом від дощу, але замість цього розгледіла білу пеленку, з якої й долинав плач.

— Дитинко! Хто ж тебе тут покинув? — Вона нахилилася, підняла легенький клуночок і відгорнула куток — на неї дивилося зморщене личко.

— Господи, у матері серце кам’яне, якщо в таку непогоду дитину на вулиці кинула…

«Що ж тепер робити? Стукати в двері? Викликати поліцію?» Та раптом, піддавшись імпульсу, вона вирішила віднести дитину додому й звідти подзвонити отцю Василю.

Не встигла зробити й кілька кроків, як із темряви вихопилася жінка.

— Віддайте! — крикнула вона й вирвала клуночок.

Голос був молодий, ледве не дитячий.

— Твоя дитина? Гріх такий! — суворо сказала Марія.

— Я… я лише на хвилинку відійшла! — Жінка закричала, давячись сльозами.

— Чому ж у храм не занесла?

Жінка мовчала, повертаючись до темряви.

— Є куди йти? — гукнула їй услід Марія.

Та затрималася.

— Бачу, що нікуди… Постій! — Марія підбігла. — Пішли до мене. Ось же поруч. Дитина плаче — може, голодна. І сама вся мокра.

Жінка несміло погналася за нею. Дорогою Марія розповідала, що чоловік її помер, а дітей Бог не дав. Що гості в неї радість. Від сусідки візьмуть пелюшки, одяг…

— Ось і дійшли. Заходь. — Вона відчинила двері.

У ліфті Марія помітила, що одяг на гості просочений дощем, а губи синіють.

У квартирі вона взяла клунок, а жінку попросила роздягнутися.

— Їсти хоче? Прикрий, я до сусідки побіжу, — сказала й вийшла.

— Оленко, позич кілька підгузків!

— У тебе що, дитина з’явилася? — здивувалася та.

— Родичка приїхала. Речі в дорозі загубили.

Сусідка принесла цілий пакет.

— Навіщо так багато?

— Бери, не викидати ж!

Марія подякувала й повернулася. Гостья годувала дитину грудьми.

— Молоко є? Добре. А то суміші зараз дорогі… Я принесла одяг.

Дівчинка наситилася й заснула. Марія нагодувала гостю курячим бульйоном.

— Як тебе звати?

— Оксана.

— А я Марія. А донечку як?

— Софійка.

— Гарне ім’я… — вона зітхнула. — Їж, потім розповіси, що трапилося. Осуджувати не буду.

Оксана розповіла, що жила в гуртожитку, а після пологів її вигнали.

— Думала, кинуся з моста… Та біля храму ноги закаменіли. Поклала дитину й пішла…

— А батько знає?

— Гроші на аборт дав… Я не змогла.

Марія запропонувала їй залишитися.

Дні минали. Софійка підростала. Оксана допомагала по дому, ходила до церкви.

Минуло п’ятнадцять років.

— Мам, дивись, може, в талії підігнати? — Софія приміряла випускну сукню.

— Сидить ідеально… Шкода, бабуся не побачить.

Рік тому Марія померла під час служби. Оксана оплакувала її, як рідну.

Софія вступила до медичного, як і мати. Та одного разу дівчина засмутилась.

— Мабуть, закохалась? — засміялася Оксана.

— Він занадто старий.

— Викладач? Як його звати?

— Ігор Іванович Коваль…

У Оксани поОксана стиснула руки й прошепотіла: “Господи, чи це справді він знову увійшов у наше життя?”

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

три × один =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

Stay Silent, Don’t Speak, Danger Awaits: The Young Woman Without…

29October2025 Stay still, dont say a word, youre in danger. The ragclad girl with tangled hair and grimestained cheeks yanked...

З життя1 годину ago

I’m a Knackered Single Mum Juggling Life as a Cleaner.

I remember being a weary single mother, eking out a meagre living as a cleaner. My name is Laura Preston,...

З життя2 години ago

I Promise to Love Your Son as My Own. Rest in Peace…

I promise to love your son as if he were my own. Rest in peace Harry was a man who...

З життя2 години ago

He Reached His Seventieth Birthday, Raising Three Children Alone. His Wife Passed Away Thirty Years Ago, and He…

Arthur Whitaker has just reached his seventieth birthday, having raised three children on his own. His wife, Martha, died three...

З життя3 години ago

A Heartbroken Single Mum Sitting Alone at a Wedding, the Object of…

28October2024 Tonight I found myself alone at my sisterinlaws wedding, a solitary figure perched at the far edge of the...

З життя3 години ago

Tatiana Ivanovna Sat in Her Chilly Cottage, Where the Scent of Dampness Lingered, and Order Had Long Since Been Abandoned, Yet Everything Was Familiar

Margaret Whitcombe sat in her cold little cottage, the air thick with damp, the rooms long untended, yet everything familiar...

З життя4 години ago

Feeding Strangers Every Evening for Fifteen Years — Until One Night Changed Everything

For the last fifteen years, every evening at exactly six oclock, Margaret Shaw places a steaming plate on the same...

З життя5 години ago

I’m a Tired Single Mum Juggling Life as a Cleaner.

Hey love, Ive got a story to share thats stuck with me forever. Im Laura Preston, just a tired single...