Connect with us

З життя

Уся магія дощу в осінню ніч…

Published

on

Одного дощового жовтневого вечора…
Вечірня служба добігла кінця. У храмі було мало людей. Дощ із снігом наганяв осінню нудьгу, і більшість парафіян лишилася вдома.

Храм поступово спорожнів, двері рипіли, відчиняючись та зачиняючись. Вітер хитав полум’я свічок, а їхній дим вився тонкими струмочками. Нарешті затихли кроки, і в церкві лишилася сама Марія.

Вона вийшла з-за прилавку церковної крамнички й обійшла храм, гасячи свічки й змахуючи воск із підсвічників. Потім погасила лампадки біля ікон. Крізь вітражі ледве пробивалося світло ліхтарів. Горіла лише одна лампочка над яткою, відблискуючи у золотих окладах.

З лівого приділу вийшов отець Василь у чорній куртці поверх ряси.

— Вартовий вже прийшов? — запитав він, порівнявшись із Марією.

— Ще ні. Щось передати?

— Ні. До завтра. — Він кивнув і пішов до виходу.

Марія принесла відро з водою та швабру, почала мити підлогу. Їй подобалося приходити вранці до чистого храму. Раптом знову потягнуло, і важкі двері із глухим стуком замкнулися. Вона обернулася — вартовий перехрестився, кивнув їй і пішов до своєї комірчини. Марія ніколи не чула його голосу, хоча отець Василь стверджував, що той не німий.

Вона прибрала речі, вдяглася, окинула оком храм, перевіряючи, чи всі лампадки погашені, і шепотіла: «Святий Миколаю, моли Бога за нас…»

— Я пішла! — крикнула вартовому. Голос луною рознісся під склепінням.

Марія вимкнула світло й вийшла. На ґанку затрималася, прислухаючись. Не почула кроків, але двері заскрипіли — сторож замкнув їх ізсередини. Тоді вона почула тоненьке пискляве скрипіння.

Очікувала побачити кошеня чи цуценя, що ховається під дахом від дощу, але замість цього розгледіла білу пеленку, з якої й долинав плач.

— Дитинко! Хто ж тебе тут покинув? — Вона нахилилася, підняла легенький клуночок і відгорнула куток — на неї дивилося зморщене личко.

— Господи, у матері серце кам’яне, якщо в таку непогоду дитину на вулиці кинула…

«Що ж тепер робити? Стукати в двері? Викликати поліцію?» Та раптом, піддавшись імпульсу, вона вирішила віднести дитину додому й звідти подзвонити отцю Василю.

Не встигла зробити й кілька кроків, як із темряви вихопилася жінка.

— Віддайте! — крикнула вона й вирвала клуночок.

Голос був молодий, ледве не дитячий.

— Твоя дитина? Гріх такий! — суворо сказала Марія.

— Я… я лише на хвилинку відійшла! — Жінка закричала, давячись сльозами.

— Чому ж у храм не занесла?

Жінка мовчала, повертаючись до темряви.

— Є куди йти? — гукнула їй услід Марія.

Та затрималася.

— Бачу, що нікуди… Постій! — Марія підбігла. — Пішли до мене. Ось же поруч. Дитина плаче — може, голодна. І сама вся мокра.

Жінка несміло погналася за нею. Дорогою Марія розповідала, що чоловік її помер, а дітей Бог не дав. Що гості в неї радість. Від сусідки візьмуть пелюшки, одяг…

— Ось і дійшли. Заходь. — Вона відчинила двері.

У ліфті Марія помітила, що одяг на гості просочений дощем, а губи синіють.

У квартирі вона взяла клунок, а жінку попросила роздягнутися.

— Їсти хоче? Прикрий, я до сусідки побіжу, — сказала й вийшла.

— Оленко, позич кілька підгузків!

— У тебе що, дитина з’явилася? — здивувалася та.

— Родичка приїхала. Речі в дорозі загубили.

Сусідка принесла цілий пакет.

— Навіщо так багато?

— Бери, не викидати ж!

Марія подякувала й повернулася. Гостья годувала дитину грудьми.

— Молоко є? Добре. А то суміші зараз дорогі… Я принесла одяг.

Дівчинка наситилася й заснула. Марія нагодувала гостю курячим бульйоном.

— Як тебе звати?

— Оксана.

— А я Марія. А донечку як?

— Софійка.

— Гарне ім’я… — вона зітхнула. — Їж, потім розповіси, що трапилося. Осуджувати не буду.

Оксана розповіла, що жила в гуртожитку, а після пологів її вигнали.

— Думала, кинуся з моста… Та біля храму ноги закаменіли. Поклала дитину й пішла…

— А батько знає?

— Гроші на аборт дав… Я не змогла.

Марія запропонувала їй залишитися.

Дні минали. Софійка підростала. Оксана допомагала по дому, ходила до церкви.

Минуло п’ятнадцять років.

— Мам, дивись, може, в талії підігнати? — Софія приміряла випускну сукню.

— Сидить ідеально… Шкода, бабуся не побачить.

Рік тому Марія померла під час служби. Оксана оплакувала її, як рідну.

Софія вступила до медичного, як і мати. Та одного разу дівчина засмутилась.

— Мабуть, закохалась? — засміялася Оксана.

— Він занадто старий.

— Викладач? Як його звати?

— Ігор Іванович Коваль…

У Оксани поОксана стиснула руки й прошепотіла: “Господи, чи це справді він знову увійшов у наше життя?”

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

шістнадцять − три =

Також цікаво:

З життя6 години ago

He’s Not My Little Rascal

**Hes Not My Child** Hes not my son, the millionaire stated coldly, his voice echoing through the marble foyer. Pack...

З життя6 години ago

I Found Nothing but a Note When I Arrived to Pick Up My Wife and Our Newborn Twin Babies

When John arrived at the maternity ward that day, his heart raced with excitement. He clutched a bunch of balloons...

З життя8 години ago

I Found Only a Note Upon Arriving to Pick Up My Wife and the Newborn Twins

**Diary Entry 15th October** I arrived at the maternity ward that day, heart pounding with excitement. In my hands, I...

З життя22 години ago

Stepfather

**Stepfather** Because youve got no business hanging around a young girl like that! snapped James. Excuse me? Youve completely messed...

З життя22 години ago

Returned Home—No Husband, No Trace of Him or His Belongings in Sight

She came home to find no husband and none of his belongings. “Whats with that look?” Zoe smirked. “Stan just...

З життя1 день ago

Back Home—No Husband, No Trace of Him Left

**Diary Entry** I came home to find neither my husband nor any of his things. Why are you looking at...

З життя1 день ago

Revenge for My Mother

**A Lesson in Control** *Diary Entry* The call came late at night, the voice on the other end distorted and...

З життя1 день ago

Avenged My Mother: A Tale of Justice and Retribution

**A Revenge for Mum** “Your daughter is with us. Bring £100,000, and she stays alive. I’ll send the meeting point...