В пошуках себе

У Тараса була звичайна сім’я. Мама та тато любили його, як і він їх. Разом у вихідні ходили до кіно та театру, на ковзанку, а влітку їздили на відпочинок до Одещини. Вони збирали мушлі, тато вчив Тараса плавати… Потім збанкрутувала фірма, де він працював. І батько запив. А як напивався, лаяв уряд, президента, закони. Усі були винні в тому, що він втратив роботу.

Коли мама, стомлена його п’яними промовами, просила лягти спати, він накидався на неї. А останнім часом одразу починав причіплятися. Вона відсилала Тараса до його кімнати, але він усе чув, здригався від криків, від звуків розбитого посуду. Що він міг зробити?

Коли батько нарешті засинав, заповнюючи кімнату храпом і кислим запахом перегару, мама приходила до Тараса, часто засинаючи з ним на його вузькому ліжку. Він помічав синці на її руках, навіть на обличчі. Вранці батько благав пробачення і клявся, що більше пальцем не чхне…

Зранку мама обережно йшла. Проспавшись, виходив і батько — «шукати роботу», як він казав. Тарас залишався сам, робив уроки. Він навчався у третьому класі у другу зміну. Сам розігрівав обід, їв і йшов до школи.
Вечером усе починалося спочатку.

— Що, батько знову вчора бешкетував? — запитала сусідка Ганна Степанівна, що мешкала за стіною.

— Так, — коротко кивнув Тарас.

— Чого мати поліцію не викличе?

— Мені пора, інакше запізнюся до школи, — Тарас поспішив геть.

— Ну біжи, біжи, — зітхнула сусідка, дивлячись йому вслід.

Коли Тарас повернувся зі школи, мама готувала на кухні вечерю. Батька вдома не було, і хлопчик зрадів. Сів за стіл і став розповідати прості шкільні новини. А потім сказав, що без батька краще, і було б добре, якби він більше не повертався додому.
Мама кинула на нього осудливий погляд.

— У нього важкий період, сину. Влаштується на роботу — і все стане як раніше.

Але батько прийшов додому, з гуркотом роздягався у передпокої, щось роняючи та бурчачи. Мама одразу звелася в комок, визирнула з кухні.

— Іди до своєї кімнати, — тихо сказала вона, штовхнувши його в спину.

Він сидів у кімнаті й слухав. Але сьогодні все було інакше, тихіше. Потім мама коротко скрикнула, щось важке впало на підлогу. Тарас обережно вийшов і заглянув у кухню. Батько стояв, широко розставивши ноги, дивлячись на маму, що лежала на підлозі. Хлопчик не втримався, скрикнув. Батько повернув голову і подивився на нього налитими кров’ю очима.

— Сину, — пробурчав він.

Тарас кинувся з квартири і подзвонив у сусідські двері. Його тряс дрібний тремт. Ганна Степанівна нічого не зрозуміла з його белькотливих слів, але викликала поліцію та швидку. Вони приїхали майже одночасно. Батька забрали, маму відвезли до лікарні. Тарас цю ніч ночував у сусідки.

Вранці вони з Ганною Степанівною поїхали до мами. Вона лежала у палаті одна, оповита прозорими трубками. Спала, не прокинулася, навіть коли Тарас кликав її і торсав за руку. Лікар відвів сусідку в коридор, а Тарас залишився з мамою.

Він будив і будив її. Йому стало нудно, сусідка не поверталася, і він пішов її шукати. Одні з дверей у коридорі були привідкриті. Тарас почув, як лікар комусь говорив, що «вона в комі і навряд чи прокинеться, але треба вірити…» Він перелякався і втекАле коли вони приїхали до бабусі, Тарас побачив, як мама вперше за довгий час по-справжньому посміхнулась, і в його серці знову з’явилася надія.