Connect with us

З життя

Ти сама запропонувала взяти маму до нас, знай – я не заставляв!

Published

on

“Але це ж ти сама запропонувала забрати до нас маму. Я тебе не нав’язував,” — сказав Дмитро Олені.

Оля після інституту влаштувалася в організацію, де вже працював Дмитро. Він одразу помітив скромну гарненьку дівчину. Як старожил, провів їй екскурсію, а після роботи чекав біля виходу на машині. Так вони почали зустрічатись, а через півроку одружилися.

Дмитро купив квартиру, але грошей на ремонт не залишилося. Допомогли батьки Олі. Молоді з ентузіазмом влаштовували своє перше гніздечко: бігали по магазинам, вибирали шпалери, ввечері самі їх клеїли. Іноді запрошували друзів — праця спорилася весело. Оля підбирала меблі, дрібнички для затишку. Закінчення ремонту відсвяткували гучно. Тепер лише жити й радіти.

“Чудово, правда? Давай з дітьми почекаємо. Ось у відпустку поїдемо, відпочинемо, тоді й…” — говорив Дмитро.

Стояло тепле червневе сонце, в повітрі кружляв тополиний пух. Настав сезон відпусток. Ввечері молоді обговорювали, куди поїдуть, вибирали готель, купували квитки. Але лихо прийшло звідки не чекали — про відпочинок довелося забути.

Одного ранку, коли Оля підфарбовувала вії на кухні, а Дмитро чекав, поки закипить кава, задзвонив телефон.

“Олю, кава готова,” — сказав він і підніс трубку.

Оля налила напій і піднесла до губ.

“Що?!” — різко вигукнув Дмитро.

Рука здригнулась — гаряча кава обпекла губи, розлилась по столу.

“Що трапилося?” — спитала Оля, побачивши зміну в обличчі чоловіка.

“Мама в лікарні. Сусідка подзвонила. Поїду, з’ясовую. Доручишся на роботу сама? Попередь, що затримаюсь.”

“Так, звісно,” — Оля дивилася на коричнею пляму на столі.

“Пізніш прибереш. Маршрутка чекати не буде,” — кинув Дмитро, і вона послушно побігла.

На зупинці повз неї з сигналом проїхав Дмитро. Оля махнула йому вслід, облизуючи обпалені губи.

“Що з мамою?” — запитала вона, коли через три години Дмитро зайшов до офісу.

“Погано. Параліч. Права половина тіла не рухається, не говорить. Лікар сказав — шансів мало. Сама вона не виживе.”

“Давай заберемо її до нас. Що тут міркувати? Щодня їздити году? Годувати, пелюшки міняти… Так на дорогу час витрачати не доведеться.”

Дмитро погодився. Навіть здалось, що він чекав такої пропозиції.

Через три тижні Лесю Степанівну, матір Дмитра, привезли з лікарні дому. Оля з чоловіком віддали їй свою спальню.

“Може, відпустку по черзі візьмемо, доглядатимемо? Як її саму залишати?” — шепотіла Оля на кухні.

“Олю, ти ж жінка, тобі легше. Залишайся завтра вдома, я на роботі домовлюсь, щоб дистанційно працювала. Усі гроші в квартиру вклали. Сиделку не потягнемо. Ще ліки, масаж…” — сказав Дмитро, і Оля знову послухалась.

Вона крутилася, як білка в колесі. Годувала Лесю Степанівну з ложки, міняла підгузки. Ледь сідала за комп’ютер — свекруха гукала. Ще й магазини, їжа… Коли Дмитро приходив з роботи, Оля валилася з ніг.

Наростала втома, образа на Дмитра, який взагалі не допомагав, заходив до матері лише привітатись. Вона робила помилки — начальник повертав документи на переробку. Потім подзвонив і сказав, що Дмитро попросив її звільнити. На її місце взяли іншого…

“Невже не можете ложку тримати? Хоч трохи допоможіть!” — сварилась Оля на свекруху.

“Як ти смів за мене вирішувати?” — докоряОля глянула на Дмитра, взяла валізу й вийшла у двері, усвідомлюючи, що найважче — не почати нове життя, а нарешті перестати боятися його.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

двадцять − 17 =

Також цікаво:

FR2 години ago

Le sel dans le café froid

Je m'appelle Camille Lefort, j'ai trente-quatre ans, et pendant longtemps, j'ai cru que tenir bon, c'était ça, aimer. Ce matin-là,...

FR8 години ago

Ce que Camille a vu dans la tempête

Camille Ferrand tenait une petite galerie rue des Tanneurs, à Annecy, à deux pas du canal du Thiou, celui où...

FR14 години ago

Le Testament sous le pommier

Je m'appelle Odette Vasseur, j'ai soixante-quatorze ans, et le jour où j'ai enterré mon deuxième mari, sa fille m'a jetée...

FR14 години ago

**Le dossier bleu**

L'infirmière avait pris ma tension trois fois quand elle a enfin croisé mon regard et détourné les yeux vers le...

ES17 години ago

# La clienta del pañuelo azul

Me llamo Marisol, tengo cincuenta y ocho años y llevo diecisiete trabajando en la caja tres del Publix de Coral...

HE18 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

HE18 години ago

# יתרון הבית

הריח הגיע אליה קודם — צבע טרי, משהו הדרי, כמו בחנות נרות. דנה כרמון לא הזמינה שום נרות. היא יצאה...

PL18 години ago

# Rachunek uciekającej panny młodej

Głośniki nad głowami wciąż odtwarzały stare przeboje Anny Jantar, gdy moja matka wyrwała mikrofon didżejowi i uznała, że wesele potrzebuje...