Щасливі зміни

Щасливі зміни

Вийшовши з під’їзду, Оксана Степанівна зупинилася. Прищуреними очима оцінила небо, чи не збирається дощ, і лиш тоді ледь помітно кивнула сусідкам, що сиділи на лавочці. Пішла далі, піднявши підборіддя. Жінки, замовклі на її появі, заворушилися, почали шепотіти, кидаючи вслід недобрі погляди.

Скільки років Оксані Степанівні — ніхто не знав. Вже на пенсії, але волосся завжди модно підстрижене, очі ненав’язливо підведені, постать струнка. Жодного живота, хоч і не худорлява. Одні казали, що їй за п’ятдесят, інші — що вже під шістдесят. А найзаздрісніші шепотіли: «Сімдесят, а виглядає на сорок п’ять! Мабуть, пластика».

— Та з чого їй погано виглядати? Чоловік був порядний, не пив, не бив. Тихенько пішов до молодшої. Син єдиний — не турбує. Ні онуків, ні кота, ні собаки. Ніяких клопотів. Якби не мій горіховий, то й я б, може, королевою ходила.

— Ти? Королевою? Та ти мене смішиш, Маріванно! — сусідка по лавці штовхнула ту, що говорила.

— А що? Вип’є мій Пилип — тоді й я заживу. Вийду з хати, зиркну на вас згори та й піду собі гуляти.

Сусідки дружно засміялися.

— Дивись, Тарас очима з Оксани не зводить, навіть роботу кинув, — промовила одна.

— Та не дістанеться їй він. Шукав би собі простішу, — зітхнула інша.

— А чим Тарас поганий? Не п’є, не курить, руки золоті, — заступилася третя.

— Чого ви такі злі, бабусі? Годі Оксані Степанівні кістки перемивати. Не заздріть, — відповів Тарас і знову взявся за обрізування кущів.

Оксана здогадувалася, що її обговорюють. Чула уривки фраз, бачила погляди. Але давно перестала зважати на плітки. Життя в неї було як у всіх: чоловік гарний, жінки до нього липли. Переживала, страждала, а коли він пішов — ледви не звела рахунки з життям. Трималася заради сина. І з того часу чоловіків до себе не підпускала.

Її син, Тарас, уже під тридцять, а все не одружений. Оксану це не тішило. Хіба нормально, коли дорослий син живе з матір’ю? Дівчата у нього були, але до весілля не доходило.

Не всі подобалися Оксані. Чесно кажучи — жодна. Але вона не заважала. Знала: заборонами тільки погіршиш справу, ще й сина втратиш. Терпіла. Час минав, почуття проходили. Хтось сам залишав Тараса, хтось його кидав.

Одній дівчині він ледве не зробив пропозицію. Мила, приємна. «Нехай одружуються, вже час», — думала Оксана. Та коли Тарас пішов знайомитися з її батьками — повернувся розгублений. Батько пиячив, мати хворіла через його побої. Випили за знайомство — і той почав учити майбутнього зятя «розуму», ледь не дійшло до бійки.

— Мам, що робити? Я її люблю, але як з такими родичами спілкуватися? — запитав вона поради.

— Нічого не вдієш. Батьків не зміниш, вони завжди будуть частиною її життя. Якщо готовий —