Connect with us

З життя

Коли б тільки знали, що так станеться…

Published

on

Коли б знати, як обернеться…
Автобус підстрибував на вибоїнах. Водій лаявся, об’їжджаючи залиті водою ями, часом виїжджаючи на зустрічну смугу. Людей у салоні було мало — будні, робочий час.

Тарас дивився у вікно на почорнілий підталий сніг. Скоро вже зникне остаточно, а там і до літа недалеко. На черговій нерівності автобус підкинуло, і водій знову вилаяся з розмахом.

— Так і без коліс можна залишитися.

Нарешті попереду з’явилася кладовищенська огорожа, за якою темніли ряди пам’ятників.

Кожного разу, приїжджаючи сюди, Тарас відчував важкість передвизначеності та миттєвості життя. Думки про те, що колись і він знайде тут спокій, були непереносними. Приходив сюди не з власного бажання, а через звичай. Так треба — навідуватися до могил близьких у певні дні. Йому стало соромно за свої думки, і він глибоко зітхнув.

Автобус зупинився біля воріт. Двері з гуркотом відчинилися, і пасажири вийшли розминати ноги. Всі одразу ж прямували до ряду штучних квітів біля огорожі. Тарас повільно пройшов повз, шукаючи живі. Від яскравих воскових пелюсток ляскало в очах. Наприкінці ряду він побачив жінку з відром червоних гвоздик.

Купив чотири квітки й увійшов на територію. Доріжки тонули у калюжах. Він намагався їх обходити, але під пухким снігом уздовж стежок теж хлюпало. Пізно пожалкував, що вдягнув старі зимові чоботи.

Дійшов майже до лісу, звернув ліворуч. Могилу дружини знайшов одразу по хресту. «Час вже пам’ятник ставити. А може, почекати? Син потім одразу на двох зробить?» Навколо вже не було тимчасових хрестів. Оглянув ціле місто мертвих — скільки нових могил з’явилося з осені.

Переступив через низьку огорожу й став на осівший сніг, притоптав його. Відчув, що ноги промокли.

— Здоровенькі були, Олено.

З полинялої фотографії в рамці біля хреста на нього посміхалася дружина. Він любив цей знімок. Запам’ятав її саме такою, хоча тут їй лиш тридцять шість.

Згадав той день народження. Вранці побігав по квіти, а коли повернувся, Олена вже прокинулася, одягнула нову сукню. Він подарував їй золоті сережки. Вона одразу вдягла їх і радісно усміхнулася. Він встиг зняти цю мить. Ніби учора було…

— З днем народження. Сьогодні тобі виповнилося б п’ятдесят шість. — Тарас виміряв поглядом, куди покласти гвоздики.

Уся могила вкрита штучними квітами, воткнутими в землю. Вони не вигоріли, не злиняли, ніби їх принесли вчора.

Тарас нахилився, витягнув із снігу одну гілочку жовтих квітів перед самим хрестом, воткнув її біля ніг. На звільнене місце поклав гвоздики. Земля замерзла, квіти не воткнеш, а сніг розтане — вони все одно впадуть. Виглядали скромно серед яскравих штучних бутонів. Але живі.

— Скучив за тобою. Часто прийти не можу. Вибач і не сердься. Я заслужив лежати тут, а не ти. А життя вже вирішило по-своєму…

Він говорив довго, розповідав новини, дивлячись на портрет, доки ноги остаточно не замерзли. Час від часу тишу порушувало каркання ворон. І від цього ставало ще тривожніше.

— Піду я, Оленко. Старі чоботи обрав — ноги промочив. Тепер і пожурити нема кому. Прийду після Великодня, коли вже сухо буде. Тоді й могилку приберу, нову фотографію принесу, таку саму. Занадто вже ти тут гарна. Вибач мене за все. — Він зітхнув, переступив огорожу й, не озираючись, пішов до виходу.

На зупинці вже чекало кілька людей. Коли сів у автобус, майже не відчував пальців на ногах.

Лебединець ледь дійшов додому. Взуття й шкарпетки негайно зняв, поставив чайник. Випив дві чашки чаю з медом. Вдів сухі вовняні шкарпетки, увімкнув телевізор і ліг на ліжко. Якийсь фільм ішов. Від чаю розслабило, потягнуло в дріму…

***

Настя прийшла на будівництво після технікуму. Молода, з великими очима, веснянками на носі, а посмішка — немов сонце з-за хмар виглянуло. Тарас не приховував, що милувався нею. Дружина вдома, син у третій клас ходить, а він очей від дівчини відвести не може. Що робити, якщо вона постійно на очах? Ну не відвертати ж погляд.

Незадовго до Нового року вони зустрілися на зупинці. Настя куталася в комір пальта. У великих очах відбивалися вогні ліхтарів. Тарас поглядав на неї крадькома. Коли підійшов автобус, він проштовхнув усіх і сів поряд.

— Здрастуй, Настю. Додому? — почав він.

— Так. А ти?

— І я. — Помовчав. — Ялинку вже прибрали?

— Ні. Тато завжди живі приносив. Лежала на балконі. А тридцятого грудня ми всі разом її прикрашали. Який тоді запах у хаті був! І відразу святкове настроєння.

— Сьогодні ж саме тридцяте. У тебе на балконі жива ялина? — запитав Тарас.

Настя голосно засміяВони зустрілися через роки, коли в обох нарешті загоїлися рани минулого, але лише для того, щоб усвідомити — час минув, і тепер їхні шляхи ніколи не перетнуться знову.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

тринадцять + сім =

Також цікаво:

З життя6 хвилин ago

Хірурги зневірилися — але любов старшої медсестри повернула її до життя

Світлиця лікарні була занурена у напівтемряву. Легке світло від настільної лампи ледве освітлювало обличчя дівчини. Їй щойно виповнилося п’ятнадцять, але...

З життя11 хвилин ago

Я ПРИГОСТИВ БЕЗДОМНОГО ШАУРМОЮ І КАВИ — ВІН ВРУЧИВ МЕНІ ЗАПИСКУ І ПОПРОСИВ ПРОЧИТАТИ ЇЇ УДОМА.

Сьогодні був сірий вівторок, той самий, коли на душі важко без причини. Щойно закінчила стресову нараду в центрі й вирішила...

З життя1 годину ago

Чи все гаразд? Відкрий, будь ласка! – Поліна гучніше забарабанила кулаками у двері ванної.

З тобою все гаразд? Оленко, відчини. – Христина сильніше застукала кулаками у двері ванної. Христина прокинулася й прислухалася. Поруч сопів...

З життя1 годину ago

Мій Чоловік заплакав, коли я сказала, що дитина може бути не від нього — я відповіла: «Принаймні, це не твоя»

Мій чоловік заплакав, коли я сказала, що дитина може бути не його — я відповіла: “Хоча б не твоя”. Я...

З життя1 годину ago

Тайни старого будинку на околиці села: історія молодої жінки

**Щоденник** Колись у покинутому будинку на околиці села оселилася молода жінка… В нас не любили чужинців. Люди занепокоїлись, скаржились дільничному....

З життя2 години ago

Мамо, ти справжнє чудовисько! Чому таким, як ти, не можна бути батьками?

“Ти чудовисько, мамо! Таким, як ти, не можна мати дітей!” Після школи Оксана виїхала з невеличкого провінційного містечка до Києва,...

З життя3 години ago

Якби тільки знати, чим все закінчиться…

От якби знати, ще так буде… Автобус підстрибував на вибоїнах. Водій лаявся, об’їжджаючи залиті водою ями, іноді навіть виїжджаючи на...

З життя3 години ago

Мамо, ти – монстр! Такі, як ти, не можуть мати дітей!

Сон був дивним, немов уся ця історія спинилася десь на межі жаху й жалю. “Ти чудовисько, мамо! Таких, як ти,...