Бажаю змінити батьків

**Хочу інших батьків**

Настя йшла зі школи в доброму настрої. Сьогодні в класі збирали гроші на квіти та подарунок для класної вчительки. А Тарас сказав, що жінки люблять троянди. І так дивився, ніби це було натяком саме до Насті.

Від його погляду її серце закалатало. Вона вирішила, що це натяк на його подарунок до 8 Березня. От дівчата позаздрять!

Тарас сподобався їй від першого дня, як тільки перевівся до їхнього класу. Минулого року його батька перевели служити до військової частини у їхньому місті. Тарас був упевненим і незалежним. Здавалося, йому байдуже, що про нього думають інші. Це й приваблювало Настю. Вона ж завжди хвилювалася через чужі думки, боялася потрапити в незручне становище, виглядати смішно або невпопад.

Однокласники відразу ж прийняли нового хлопця, його слово мало вагу навіть для вчителів.

Кінець лютого, але в повітрі вже відчувалась весна: птахи співали зранку, сонце гріло частіше, бурульки на дахах танули, дзюрчали каплями. Серце стискалося від передчуття чогось таємничого й незвичайного.

Настя відчинила двері квартири, і одразу почулися крики. Батьки знову сварились. Як же це набридло. Настрій одразу зіпсувався. Раніше все було чудово – вони втрьох їздили на море, весело святкували Новий рік, пускали феєрверки. А якщо вони розлучаться? І все це зникне?

У її подруги Оксани мати різала вени, коли батько пішов. Оксана весь час плакала на уроках. А Ярина говорила, що їй навіть зручно, коли батьки живуть окремо – обидва дарують подарунки та дають гроші. Але хіба щастя в цьому?

Крики раптом затихли. Настя навшпиньках підійшла до ледь відчинених дверей і заглянула на кухню. Батько стояв біля вікна спиною. Мати сиділа за столом, обличчя сховавши у долонях. Плечі її тремтіли. Настя зрозуміла – вона плаче.

“Заспокойся, скоро Настя повернеться зі школи”, – сказав батько, не обертаючись. “Що я маю зробити, щоб ти мені повірила?” У цю мить він глянув і побачив у дверях доньку.

“Довго ти тут підслуховуєш?” – злісно запитав він.

“Достатньо, щоб все зрозуміти”, – різко відповіла Настя.

“Що зрозуміти?” – відвела долоні від обличчя мати.

Ніс опух, очі червоні, туш розмазалась по щоках. “Невже вона не бачить, що таким виглядом ще більше відштовхує батька?” – подумала з досадою Настя.

“Ви хочете розлучитись”, – випалила вона.

Батько наморщив чоло, але не заперечив.

“А про мене ви подумали? Вже вирішили, з ким я житиму? Нас, між іншим, троє! Моя думка вас не цікавить? Я не хочу бути з кимось із вас, я хочу бути з вами!” – Настя теж заголосила. “Якщо ви настільки набрили один одному, то я теж хочу інших батьків! Я вас ненавиджу… обох!” – голос її затремтів із останніми зусиллями.

Вона розвернулася, кинулася в передпокій, швидко натягнула куртку і вибігла з квартири.

“Настю!” – голос матері затих, коли двері грюкнули.

Ліфтом вона не стала користуватися, побігла сходами. На вулиці зупинилася, щоб натягнути рукавички. Задумалася, до якої з подруг зайти, але говорити ні з ким не хотілося. Хіба хтось зрозуміє її, якщо навіть батькам не до неї?

Вона йшла повзлячною. Якщо вдень бурульки танули на сонці, то ввечері підморозило. Пройшовши дві зупинки, Настя зайшла в магазин погрітися. Побачивши ковбасу та булочки, вона відчула, як у роті кисне.

На знайдені в кишені кілька гривень купила булочку. Вийшовши, одразу почала їсти. Коли допихала в рот останній шматочок, хтось гукнув:

“Привіт”, – це був Віктор із паралельного класу. “Гуляєш?”

Настя не могла відповісти – із набитим ротом. Суху булку проковтнути непросто.

Віктор дістав із спортивної сумки пляшку з водою:

“Запий, якщо не гидко, а то подавишся.”

Настя вдячно взяла й зап’яла. Шматок, нарешті, пройшов.

“Дякую”, – сказала вона, повернула пляшку й хотіла йти далі.

“Наче твій будинок у іншій стороні”, – помітив Віктор.

“Не твоя справа”, – буркнула Настя.

“Вже темно, одну небезпечно, і магазини закриваються. Пішли, я проводжу.”

Настя подумала й поволі пішла з ним у бік дому. Дорогою розмовляли про його майбутні змагання, тренування, вчителів. Біля повороту до її хати дівчина зупинилася.

“Ти тут мешкаєш? Не хочеш іти додому? Батьки достали? Знайома істВони стояли мовчки кілька секунд, а потім Віктор усміхнувся: “Ну що, може, завтра зустрінемося після школи? Покажу тобі місце, де буваю після таких вечорів – там найкращий гарячий шоколад у місті.”