«Вона справді гарно виглядає, але я вже не помічаю цього»

«Вона справді добре виглядає. А я перестав це помічати», — промовив у думках Василь.

Ранок, як завжди, виявився метушливим. Олена приготувала сніданок, розбудила Софійку. Чоловік зайняв ванну, тож довелося вмивати донечку на кухні. Випадково рушником зіштовхнула зі столу чашку. На шум прибіг Василь. Олена попросила подержати Софійку, а сама почала збирати уламки.

— Уф, здається, все. — Олена кинулася одягатися.

— Я біжу, а ти відведи Софійку до садочка. У мене сьогодні важливий день, — говорила вона вже з передпокою, застібаючи замок на чоботях. — Презентую свій проект. Якщо все вдасться, довірять керування. Це гроші, досвід і рекомендації.

Вона накинула пальто, кинула останній пильний погляд у дзеркало, схопила сумку і вибігла з квартири. Василь навіть не встиг обуритися.

Він допивав каву з бутербродом, а Софійка стояла поруч і дивилася на нього.

— Теж хочеш?

Донька кивнула.

— Ні, не можна, а то в садочку кашу не їстимеш.

При згадці про кашу Софійка скривилася.

— Я теж багато чого не люблю. Наприклад, коли мама тікає з дому. З цим, схоже, нічого не зробиш. — Василь поставив порожню чашку у мийку.

Він довго натягував на донечку колготки, які постійно перекручувалися. Потім довго шукав рукавички. Виявилося, вони лежали на батареї. Спітнілі й розкуйовджені, вони нарешті вийшли з квартири. Василь підхопив Софійку на руки і побіг униз сходами.

Він передав доньку виховательці, але та почала щось пояснювати.

— Вибачте, спішу, — перебив він і, почервонівши, вийшов із роздягальні.

Тільки в машині зідхнув вільно. Хвилину приходив до тями після ранкової метушні, потім поїхав на роботу.

Дорогою думав, як добре було, коли Олена сиділа вдома. Він спокійно йшов на роботу і повертався до прибраної квартири, де вже пахло вечерею. Жодних нервів. А тепер усе на бігу. Ні, так далі не може бути.

Багато жінок мріяли б опинитися на її місці й сидіти вдома. А їй потрібна самореалізація, кар’єра. Навіщо тоді виходила заміж? Нехай би кар’єрою займалася. Треба умовити Олену відмовитися від роботи. Невже їм не вистачає грошей? Василь вирішив поговорити з дружиною ввечері. Настрій одразу покращився.

Робота відволякла від ранкових клопотів. Після обіду прийшло повідомлення від Олени, що вона затримується й просить забрати Софійку.

Ну от і все. А він планував зустрітися з друзями в кафе. Їх і так рідко бачать. Настрій знову впав.

Ввечері Василь смажив картоплю, коли повернулася дружина — радісна, з сяючими очима. Не знімаючи пальто, вона зайшла на кухню.

— Уяви, моя презентація вразила всіх! Мене призначили керівником проекту! Вітаю мене. — Вона піднялася на шкарпетки і підставила щоку для поцілунку. Василь легенько чмокнув її.

— Ти не радий за мене? — Олена помітила похмурий настрій чоловіка.

— Ні, я щасливий. Чудово! Дружина будує кар’єру. Їй довірили проект. На нас із донькою у неї більше нема часу. Просто чудово! — саркастично відповів Василь.

— Що це ти? Заздриш, чи що, що я вийшла на роботу, в мене все вийшло, а ти так і лишився звичайним менеджером?

— До чого тут заздрість? Ти бачиш доньку тільки вранці та у вихідні. Дитина скоро перестане тебе впізнавати. Тобі не вистачає грошей?

— Не кричи. Ти зараз думаєш не про дитину, а про себе. Так, я зароблятиму більше за тебе. І тебе це бісить. Невже не розумієш? Я хочу робити те, що мені подобається, а не сидіти вдома. Хочу добре виглядати. Саме в таку ти й закохався. Чи не так?

Василь змішався. Це була правда.

— Але це було тоді. Зараз у нас є дочка. А дитині потрібна мати, — заперечив він.

— І батько потрібен. Чоловіки люблять звалювати все на жінок і звинувачувати їх у помилках у вихованні. Ось і займайся нашою дитиною, — знайшлася Олена.

Сварка поступово переросла у конфлікт. Обидва вважали себе правими, і ніхто не хотів поступатися. Спали воно лягли незадоволені один одним, так і не помирившись. Але вночі Олена поклала руку на гру чоловіка, а він ніжно прикрив її долонею. Уві сні вони, як і раніше, любили одне одного.

Зранку Василь встав раніше, сподіваючись втекти першим. Але Олена вже готувала сніданок і будила Софійку. Він зідхнув і пішов голитися. І все повторилося: кава втекла, Софійка заплуталася в колготках, а вже вдягнена Олена стояла у дверях.

Василь крикнув, що сьогодні не зможе забрати доньку… Але у відповідь почув лише хлопок дверей.

— Трясця! — вигукнув він у люті й кинув сорочку на ліжко.

Родину він уявляв не так. Його мати не працювала, сиділа вдома, готувала обіди, чекала батька, робила з ним уроки. Жодних сварА потім, коли вони обидва перестали намагатися змінити один одного, вони навчилися бути щасливими разом.