Connect with us

З життя

Другий шанс на нове життя

Published

on

Колишній шанс

Ганна Богданівна була звичайною бабусею — зі своїми слабкостями й вадами. Але Тарас любив її беззастережно. Батька свого він не пам’ятав, хоча бабуся й казала, що краще б його й не було взагалі. На додаткові запитання Тарасик отримував у відповідь: «Підростеш — зрозумієш». І хлопець ріс, не докучаючи зайвими розпитуваннями, намагаючись усього доходити власним розумом.

У п’ять років бабуся забрала Тараса до себе, і з того часу матір з’являлася в його житті лише епізодично, між черговими претендентами на руку й серце.

Одного разу, коли мати знову прийшла забрати сина, бабуся відправила його до кімнати. Тихо граючись, хлопець прислухався до розмови на кухні. Спочатку майже нічого не було чути, але потім мати почала кричати, і бабуся теж підвищила голос.

— Скільки можна? Хлопчикові потрібна мати, а не розфарбована вітрогонка! — гула бабусина лайка.

— Тобі що, себе заживо поховати? Я ж шукаю чоловіка й батька для сина! — вигукувала у відповідь мати.

— Там, де ти шукаєш, нормальних батьків не водиться. Та й рідкий чоловік полюбить дитину не свою. І своїх-то кидають, а чужих — тим паче.

— Тобі не зрозуміти… Ти… — і тут мати випалила таке лайливе слово, якого Тарас не знав, але відчув, що воно дуже образливе.

Бабуся теж так вирішила й вигнала її з хати.

Вона зайшла до кімнати, вся тривожна й нервова, потріпала Тараса по короткому їжачку волосся і вийшла, грюкнувши дверима.

Зникала вона на тиждень-другий, потім поверталася — то радісна, то зла, залежно від того, чи вдалося їй знайти нового чоловіка.

Після її відходу волосся Тараса й речі, до яких вона торкалася, ще довго пахли її парфумами. І хлопець вдихав цей запах, згадуючи.

Згодом він почав боятися цих візитів. Після них бабуся пила якісь ліки для серця з різким присмаком, греміла посудом і нарікала, що виростила не доньку, а безсердечну зозулю, яка кинула власну дитину. Бурчала, що в неї більше немає сил, і наступного разу віддасть його матері… Тарас сидів у кімнаті, чекаючи, доки не вщухне буря.

Потім бабуся приходила до нього, ставила на стіл тарілку з теплими млинцями чи сирниками і говорила вже лагідно:

— Чого примовк? Злякався? Не бійся, не віддам. І не ображайся.

Тарас усе розумів і не ображався. Коли йому було важко, він йшов до бабусі потиратися, а вона заспокоювала його. Але кому ж могла скаржитися сама бабуся? Восьмирічний хлопчик нічим не міг її втішити. Тож Тарас терпляче слухав її бурчання й мріяв лише про одне — щоб у їхньому домі знову запанували звичні спокій і затишок. Наступного дня життя поверталося у звичне русло — до нового візиту матері.

Тарас ріс, а бабуся, на його думку, не змінювалася. Начебто застигла в одному віці. І він думав, що так буде завжди. Коли хлопець навчався в старших класах, бабуся часто нагадувала йому:

— Якщо не вступиш до інституту, тебе заберуть до армії, а я вже стара — не витримаю. Отож, якщо хочеш, щоб я пожила ще, будь ласка, поступи.

Тарас старався з усіх сил, не маючи права підвести бабусю. Адже крім неї в нього нікого не було. Від матері він відвик остаточно. Та й мотивація була вагомою — життя бабусі. Він добре склав ЗНО й потрапив до університету. Ризикувати не став, обрав не престижний факультет, куди йшли усі, а вступив на бюджет на історичний. Читати він любив, а історія йому подобалася.

На другому курсі закохався у гарну й веселу Олену. Вона полюбляла шумні компанії, чого Тарас не міг терпіти. Але заради неї ходив на студентські вечірки й у клуби. Бабуся за задумливим і розгубленим виглядом відразу здогадалася про почуття онука, зітхала, не лягала спати, чекала його. Тарасу було її шкода, тому він намагався не забаритися до ранку. Але Олені це не подобалося.

Одного разу вона поставила умову: якщо він піде з вечірки, вони розійдуться. Тарас не хотів втрачати Олену, але й бабусю було жалко. Хвилюється, чекає, не спить, а в неї ж тиск, серце… Та все ж він покинув клуб. Біг додому, наче хтось женеться за ним, лаючи бабусю в думках: мовляв, могла б і спати, він же дорослий, нічого поганого не станеться, за себе постояти зуміє. Бабуся не визнавала мобільників. «Пізно мені їх освоювати. А ти нащо?» — казала вона.

Увійшовши до квартири, Тарас побачив смужку світла під дверима її кімнати. «І чого їй не спиться?» — подумав він із дражливістю й зазирнув у кімнату. Бабуся лежала на підлозі з заплющеними очима, незграбно підвернувши під себе руку. Поряд була розлита вода, валявся склянка.

— Ба, що з тобою? — кинувся до неї Тарас.

Вона ледве розплющила очі, намагалася щось сказати, але роІ хоча матір ніколи не навчилася бути справжньою бабусею, Тарас знав, що в його доньки вже є людина, яка подарує їй стільки тепла, скільки колись дала йому Ганна Богданівна.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 + п'ять =

Також цікаво:

З життя19 хвилин ago

I Moved In with a Man I Met at the Spa, and My Children Said I Was Being Foolish

I moved in with a man I had met at a spa retreat. My children thought Id lost my mind....

З життя2 години ago

For Our Countryside Holiday, We Brought Our City Cat, Simon. In the Village, Simon’s Brother Lemur Lives—Named for His Big, Bulging Eyes.

When we went away on holiday to the countryside, we brought along our cat, Oliver, from London. Olivers brother, Basil,...

З життя2 години ago

A Cat Betrayed, Abandoned, and Shunned Over a Test Result—Left Out in the Winter Cold

12th February It’s strange how life can turn so suddenly, not just for people but for our pets, too. Theres...

З життя3 години ago

The Last Passenger on the Bus

The Last Bus Passenger It was a little torch, no bigger than my index finger, strung on a woven bit...

З життя4 години ago

Valentina Was Heading to Work When She Suddenly Realised She’d Left Her Phone at Home—She Decided to Turn Back, Stepped Into the Lift, and Then…

Valerie was marching briskly towards her office in Norwich when she suddenly realised, with the subtle panic borne of modern...

З життя5 години ago

A Step Towards a New Chapter in Life

A Step Into a New Life Harriet stood by the window of her rental flat in Manchester, gazing out at...

З життя5 години ago

A Melody That Brought Life Back: Why Did a Millionaire Tremble Upon Hearing a Homeless Woman Play Beethoven’s “Moonlight Sonata”?

Melody Restored: Why a Millionaire Trembled When He Heard a Beggar Girls Moonlight Sonata Sometimes fate deals us the cruellest...

З життя6 години ago

When My Daughter-in-Law Announced in Front of Everyone That “I Don’t Need to Come Around So Often Anymore,” I Felt My Grandson Squeeze My Hand Tighter, As If He Understood More Than He Should

When my daughter-in-law announced in front of everyone that “there’s no need for you to come so often anymore,” I...