Connect with us

З життя

Морські мрії її душі…

Published

on

Вона мріяла про море…

Оксана щомісяця відкладала з зарплати гроші на відпустку. Весь минулий рік вона мріяла про море. Колись давно батьки возили її на південь, але вона майже нічого не пам’ятала. Тоді їй було всього три роки. Потім літом вона їздила до села до бабусі та діда. Замість моря там була мілководна річка, але купатися можна було скільки завгодно — аж до синіх губ і мурашок.

У четвертому класі батьки відправили Оксану в табір. Їй там жахливо не сподобалося — режим і жодної свободи. Купалися лише раз на зміну. А в селі канікули були набагато вільнішими. Батьки приїжджали що вихідних, привозили солодощі. Після того вона більше ніколи не їздила в табори.

У спогадах Оксани дитинство пов’язувалося з палючим, майже білим сонцем, з криками дітей у річці, з райдужними бризками. Вона пам’ятала запах тини й колючої трави біля берега, що сохла під сонячними променями. А ще — м’яку, наче шовк, теплу пилюку на дорозі.

Їй часто снилося, що вона біжить по тій дорозі, засмаглими ногами, по щиколотку в піску, а назустріч йдуть мама та тато… На цьому місці вона завжди прокидалася з важким серцем.

Коли вона була у восьмому класі, помер від інфаркту батько. Мати не змогла змиритися з його смертю — якось одразу згасла. Часто їздила на кладовище, поверталася звідти мовчазна й сумна.

А потім мати захворіла. По хаті ледве пересувалася, шаркаючи ногами, згорбившись, наче всі сили покинули її одразу. Перестала фарбуватися й укладати волосся. Оксана часто приходила зі школи й заставала її у ліжку.

— Мамо, ти що, не вставала? Їла хоча б щось? — турботливо питала вона.

— Не хочу. Сил нема, — відповідала мати сухими, безкровними губами.

Оксана готувала сама, ходила в магазин, прибирала, намагалася нагодувати матір хоча б трішки. Потім та перестала вставати навіть до туалету. Ні сльози, ні прохання не допомагали. Сусідка заходила, доглядала за нею, поки Оксана була в школі. Вона ж і подзвонила, повідомивши про смерть.

Оксана не пам’ятала, як здавала іспити, і чи взагалі здавала. Мати померла перед останнім дзвоником, дивлячись на портрет чоловіка на стіні. Сусідка допомогла з похоронами.

Оксана вступила на заочне й влаштувалася працювати в інститут. Вона була повненькою, з круглим обличчям, і вважала себе негарною. Багато разів сідала на дієти, але витримувала лише пару днів, а потім їла з подвоєною силою. До кінця навчання вона змирилася: схуднути до стандартів із глянцевих журналів їй ніколи не вдасться.

Може, через свої форми вона не подобалася хлопцям, хоча ніхто її не обзивав. «Поїду на море, їстиму лише фрукти — і тоді схудну», — мріяла Оксана.

Директор фірми, де вона працювала, не дав їй відпустку влітку.

— Сама порівняй, Оксано, у тебе немає дітей. Кого я маю відпустити — тебе чи, скажімо, Надію Петрівну, у якої двоє дітей? Ось і вирішуй. Пиши заяву на вересень — якраз буде бархатний сезон.

Оксана погодилася. Куди дінешся? А поки що вибирала собі готель. Вирішила летіти літаком — дорожче, але швидше. Тільки б погода не підвела. Купила купальник і легку сукню, а на півдні обов’язково візьме капелюха з полями — як у кіно. Тільки про море і мріяла. Навіть снилося, що біжить не по пилючій дорозі, а біля самої води.

Одного разу вона їхала в автобусі додому, дивилася у вікно і рахувала, скільки тижнів залишилося до відпустки. Поруч сів чоловік.

— Дівчино, підкажіть, до Троєщини ще далеко?

Оксана повернула голову — біля неї сидів симпатичний парубок.

— Не дуже. Я вам скажу, коли виходити. А ви на Троєщину?

— Ні, до друга. Він сказав, що живе біля ТРЦ, — відповів чоловік, уважно дивлячись на неї.

— Біля ТРЦ? А на якій вулиці?

— Зараз скажу. — Він дістав з кишені зім’ятий папірець. — Вулиця Вишнева, будинок 42.

— А я в 38-му живу, — чомусь зраділа Оксана.

— Тоді вийдемо разом, і ви мені покажете. Я вперше у вашому місті.

Вона кивнула й знову дивилася у вікно.

— Друг одружився, дочка народилася. Після армії не бачилися багато років. Хвилююся, — ніби сам до себе говорив чоловік.

— Якщо дав адресу, значить, чекає, — підтримала розмову Оксана.

— Адресу дав, а номер телефону я загубив. Не попередив, що їду. Раптом він кудись поїхав?

Так вони й їхали, поки не вийшли на потрібній зупинці. Перейшли дорогу, і Оксана показала свій будинок.

— Я тут живу, а вам — трохи далі.

— Може, скажете свій номер? На всяк випадок. — Чоловік несміливо посміхнувся.

Оксана продиктувала. Це ж нічого не значить. Вона була певна, що він не подзвонить. Мати казала, що треба вибирати паруА потім вони разом з Дмитром і Арсенійком повернулися додому, де чекали нові мрії, нові подорожі і ще більше щастя.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 + одинадцять =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

For Our Countryside Holiday, We Brought Our City Cat, Simon. In the Village, Simon’s Brother Lemur Lives—Named for His Big, Bulging Eyes.

When we went away on holiday to the countryside, we brought along our cat, Oliver, from London. Olivers brother, Basil,...

З життя1 годину ago

A Cat Betrayed, Abandoned, and Shunned Over a Test Result—Left Out in the Winter Cold

12th February It’s strange how life can turn so suddenly, not just for people but for our pets, too. Theres...

З життя2 години ago

The Last Passenger on the Bus

The Last Bus Passenger It was a little torch, no bigger than my index finger, strung on a woven bit...

З життя3 години ago

Valentina Was Heading to Work When She Suddenly Realised She’d Left Her Phone at Home—She Decided to Turn Back, Stepped Into the Lift, and Then…

Valerie was marching briskly towards her office in Norwich when she suddenly realised, with the subtle panic borne of modern...

З життя4 години ago

A Step Towards a New Chapter in Life

A Step Into a New Life Harriet stood by the window of her rental flat in Manchester, gazing out at...

З життя4 години ago

A Melody That Brought Life Back: Why Did a Millionaire Tremble Upon Hearing a Homeless Woman Play Beethoven’s “Moonlight Sonata”?

Melody Restored: Why a Millionaire Trembled When He Heard a Beggar Girls Moonlight Sonata Sometimes fate deals us the cruellest...

З життя5 години ago

When My Daughter-in-Law Announced in Front of Everyone That “I Don’t Need to Come Around So Often Anymore,” I Felt My Grandson Squeeze My Hand Tighter, As If He Understood More Than He Should

When my daughter-in-law announced in front of everyone that “there’s no need for you to come so often anymore,” I...

З життя6 години ago

A Little Oops: A Tiny Blunder with Unexpected Consequences

Oh, come off it! That cant be right! My hands jerked on the steering wheel, and I nearly nudged the...