Зрада від близьких

– Оленко, що це таке?! – голос Світлани тремтів від обурення. – Як ти могла так зі мною вчинити? Я ж твоя рідна сестра!

– А що ти хотіла? – відповіла холодно Оксана, навіть не піднявши очей від документів, розкладених на кухонному столі. – Сидіти й чекати, поки ти остаточно розвалиш цей дім?

– Розвалиш?! – Світлана вхопилася за спинку стільця. – Я його тридцять років у порядку тримала! Після смерті мами з татом! А ти де була всі ці роки?

– Де була, де була, – передражнила Оксана, нарешті піднявши на сестру холодний погляд. – Працювала, між іншим. Гроші заробляла. А не сиділа на шиї у батьків до сорока років.

Світлана відчула, що під нею захиталася земля. Вона повільно опустилася на стілець і втупилася в папери перед сестрою.

– Це справді заповіт? – прошепотіла вона.

– Справді, – коротко відповіла Оксана. – Мама залишила дім мені. Повністю. А ти можеш шукати собі інше житло.

– Але як… Коли вона встигла це зробити? Мама ж була хвора, в останні місяці взагалі погано тямила…

– Ось саме тому я й приїхала. Хтось мав подбати про її справи, поки ти бігала з пігулками та лікарнями.

Світлана дивилася на сестру й не впізнавала її. Оксана завжди була жорсткою, діловою, але такої жорстокості від неї ніхто не чекав. Особливо зараз, коли не минуло й місяця після похоронів.

– Оксанко, ну давай поговоримо, як люди, – спробувала вона м’якший тон. – Я розумію, ти маєш право на частку в домі. Але виганяти мене…

– Ніхто тебе не виганяє, – Оксана зібрала документи в акуратну стопку. – Можеш знімати кімнату. За розумну плату, звісно.

– Знімати кімнату в батьківському домі? – Світлана не вірила своїм вухам. – Ти серйозно?

– Цілком. Власність є власність.

Світлана встала й пройшлася кухнею. Кожен куток тут був пронизаний спогадами. Ось біля вікна стояв мамин улюблений фікус, який вона поливала щоранку останні п’ятнадцять років. Ось на полиці банки з домашніми заготовками, які вони робили разом щоосені.

– А пам’ятаєш, як мама казала, що цей дім має залишитися в родині? – тихо запитала Світлана. – Що ми мали берегти його для онуків?

– Онуків у тебе немає, – різко відповіла Оксана. – А в мене є Юрко й Марічка. Їм і дістанеться.

Світлана обернулася до сестри.

– Твої діти навіть на похорони не приїха– О, так ти вже збираєшся судитися? – посміхнулася Оксана, поправляючи папери.