Connect with us

З життя

— Ми з твоїм чоловіком закохані один в одного і скоро одружимося, — оголосила незнайомка. — Тож збирайте речі та залишайте наш дім.

Published

on

— Ти Єва? Дружина В’ячеслава?
— Так… А ви хто?
— Це неважливо. Важливо, нащо я прийшла! Збирайте речі та йдіть з цієї хати. Ми з В’ячеславом кохаємо одне одного, і він переїжджає до мене. Так він сам вирішив!

Єва остовпіло дивилася на жінку, що раптом з’явилася на порозі її квартири у суботнє ранок. Виразна брюнетка років тридцяти буквально випромінювала агресивну впевненість. Дорогий манікюр, яскравий макіяж, шкіряна куртка зі шпильками — усе кричало про бажання вразити.

— Вибачте, що?..
— Не вдавайте дурну! — незнайомка крокнула вперед. — В’ячеслав стомився від вашого деспотизму. Щодня скаржиться, що ви його не розумієте, що душите всі його бізнес-ідеї! Він уже давно усе вирішив.

Вона говорила щось ще, але Єва вже не чула. У вухах дзвеніло. В’ячеслав? Той самий, що вчора вечеряв на цій кухні, благав грошей на новий проект і цілував її наніч, шепчучи, яка вона чудова?

— Заходьте, — власний голос здавався чужим. — Гадаю, нам є про що поговорити.
Її картина світу розсипалася і зібралася наново. Було нестерпно боляче, але… так було правильно.

— Мене звати Карина, — викликаюче промовила брюнетка, переступаючи поріг. — І я прийшла не обговорювати, а виставити вас звідси.

Єва мовчки пройшла на кухню. Вперше за п’ять років шлюбу вона відчувала таку моторошну ясність думки. «Як я могла бути такою сліпою?» А може, і не сліпою. Просто носила рожеві окуляри, а крізь них усе виглядає інакше. Лише от рожеві окуляри б’ються складами всередину.

У пам’яті спливають шматки минулого. Ось вона — успішна риелторка з власною квартирою. Ось він, В’ячеслав, з чашкою кави та роззявленою посмішкою в кав’ярні. Поношений портфель, недорогий костюм, але грандіозні плани: «Зараз, звісно, тимчасові труднощі, але це ненадовго. Побачите, я свого домігся!»

Ось вона тане від його залицянь. Квіти, хоч і дешеві, але щодня. Романтичні прогулянки. Пропозиція через три місяці. А ось він, одразу після весілля: «Кохана, позич десять тисяч? Треба терміново вкластися в один проект, це наш шанс!» Вона позичила. Потім ще й ще. Всі ці роки вірила в його «великі плани», поки сама крутилася, як білка в колесі. А він, виявляється, будував плани з іншою.

На кухні повисла тиша.
— Непогане планування, — зауважила Карина, господарським тоном оглядаючи кухню. — Славчик казав, що сам обрав квартиру. У нього бездоганний смак.
— Почекайте хвилинку, — Єва вийшла в коридор і повернулася з шкіряною папкою. — Хочу показати вам дещо важливе. Договір купівлі-продажу, свідоцтво про власність. Зверніть увагу на дату. Три роки до знайомства з В’ячеславом. І на ім’я власника.

Карина нервно облизнула губи. Її впевненість танула.
— Але він казав… що в нього власне агентство нерухомості…
Єва відкрила ноутбук і увійшла в банківський кабінет:
— А ось мій дохід. Я провідний спеціаліст у великому агентстві.
На екрані замиготіла виписка — солідні суми щомісячних надходжень. Карина впала на стілець.
— Дай вгадаю, він і з тебе витягував гроші? Розповідав про свої неймовірно прибуткові проекти?
— Я вклала майже півмільйона, — приглушено промовила Карина. — Він обіцяв, що через місяць буде перший прибуток…

— Усе буде! — лунає з дверей голос В’ячеслава. — Гроші повернуться з відсотками, я ж обіцяв!
На кухню входить В’ячеслав у дорогому кашеміровому светрі — подарунку Єви.
— Славчик? — Карина схопилася. — Ти ж мав бути на зустрічі з інвесторами!
— Вчора він просив у мене грошей на якийсь «терміновий проект», — тихо каже Єва. — Мабуть, я і є той самий інвестор.
В’ячеслав завмирає, переводячи погляд з однієї жінки на іншу. Потім його обличчя осяяла звична посмішка:
— Дівчатка, дайте все пояснити. Ріточко, твої гроші в надійному місці…
— Де? — Карина крокує до нього. — Я продала машину, позичила в батьків! Де мої гроші?
— Я все продумав! — у його голосі з’являються істеричні нотки. — Через місяць…
— Усім — усім? — Єва повільно встає. — Скільки ще жінок фінансують твої «проекти»?
В’ячеслав облизує пересохлі губи, намагаючись виправдатися, що з Кариною у нього «просто бізнес».
— Бізнес? — Карина гірко сміється. — А побачення? А розмови про кохання? Ти ж клявся, що не можеш без мене жити!
Під тиском він нарешті зізнається:
— Розумієш, був один проект… в інтернеті… майже безпрограшний варіант…
— Ти їх програв? — Карина хапається за голову. — Боже, ти спустив усі мої гроші на ставки?
— Не всі! — він підносить руки. — Ще залишилося! Я поверну! У мене є система…
— Система? — Єва гірко посміхається. — Позичити у дру— Так, — вона холодно дивиться на нього. — Збирай речі і йди звідси, бо найближчим часом тут з’являться поліцейські.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 − 2 =

Також цікаво:

BG2 години ago

Загубеният син

Двадесет години. Толкова години броях дните, откакто детето ми изчезна от двора на баба си в Пловдив. Двадесет години, значи....

ES3 години ago

**Trece años y una foto borrosa**

Mi nombre es Julián Ramírez. Tengo trece años. Trabajo desde los once en el taller de mi tío Chava, en...

BG3 години ago

Не го написах, за да ме харесат

Нощната смяна в Трето районно в Пловдив е като да чакаш влак, който винаги закъснява. Седнал съм на дежурство, пред...

BG4 години ago

Миражът в снега

Седях в ресторанта на хотела в Боровец, когато тя влезе. Не че я познавах. Просто беше трудно да не я...

PT5 години ago

A metade que ficou na lata

A dona Irací estava debaixo do sol de Salvador, escolhendo tomate na barraca da Dona Zefa, quando o neto puxou...

BG5 години ago

Грамотата от 1978-ма

# Грамотата от 1978-ма Четиридесет и осем години стоях зад този клавирен инструмент. Не искам да кажа пиано — то...

EN5 години ago

She Called the Cops on Me Over Grandpa’s Drill

The day my sister called the police on me, my mother's voice on the phone was a wreck. Not crying...

PT5 години ago

O menino da Hilux preta

Eu tava terminando meu turno no posto da XV de Novembro, em Curitiba. Já passava das sete e meia. O...