— Ми з твоїм чоловіком закохані один в одного і скоро одружимося, — оголосила незнайомка. — Тож збирайте речі та залишайте наш дім.

— Ти Єва? Дружина В’ячеслава?
— Так… А ви хто?
— Це неважливо. Важливо, нащо я прийшла! Збирайте речі та йдіть з цієї хати. Ми з В’ячеславом кохаємо одне одного, і він переїжджає до мене. Так він сам вирішив!

Єва остовпіло дивилася на жінку, що раптом з’явилася на порозі її квартири у суботнє ранок. Виразна брюнетка років тридцяти буквально випромінювала агресивну впевненість. Дорогий манікюр, яскравий макіяж, шкіряна куртка зі шпильками — усе кричало про бажання вразити.

— Вибачте, що?..
— Не вдавайте дурну! — незнайомка крокнула вперед. — В’ячеслав стомився від вашого деспотизму. Щодня скаржиться, що ви його не розумієте, що душите всі його бізнес-ідеї! Він уже давно усе вирішив.

Вона говорила щось ще, але Єва вже не чула. У вухах дзвеніло. В’ячеслав? Той самий, що вчора вечеряв на цій кухні, благав грошей на новий проект і цілував її наніч, шепчучи, яка вона чудова?

— Заходьте, — власний голос здавався чужим. — Гадаю, нам є про що поговорити.
Її картина світу розсипалася і зібралася наново. Було нестерпно боляче, але… так було правильно.

— Мене звати Карина, — викликаюче промовила брюнетка, переступаючи поріг. — І я прийшла не обговорювати, а виставити вас звідси.

Єва мовчки пройшла на кухню. Вперше за п’ять років шлюбу вона відчувала таку моторошну ясність думки. «Як я могла бути такою сліпою?» А може, і не сліпою. Просто носила рожеві окуляри, а крізь них усе виглядає інакше. Лише от рожеві окуляри б’ються складами всередину.

У пам’яті спливають шматки минулого. Ось вона — успішна риелторка з власною квартирою. Ось він, В’ячеслав, з чашкою кави та роззявленою посмішкою в кав’ярні. Поношений портфель, недорогий костюм, але грандіозні плани: «Зараз, звісно, тимчасові труднощі, але це ненадовго. Побачите, я свого домігся!»

Ось вона тане від його залицянь. Квіти, хоч і дешеві, але щодня. Романтичні прогулянки. Пропозиція через три місяці. А ось він, одразу після весілля: «Кохана, позич десять тисяч? Треба терміново вкластися в один проект, це наш шанс!» Вона позичила. Потім ще й ще. Всі ці роки вірила в його «великі плани», поки сама крутилася, як білка в колесі. А він, виявляється, будував плани з іншою.

На кухні повисла тиша.
— Непогане планування, — зауважила Карина, господарським тоном оглядаючи кухню. — Славчик казав, що сам обрав квартиру. У нього бездоганний смак.
— Почекайте хвилинку, — Єва вийшла в коридор і повернулася з шкіряною папкою. — Хочу показати вам дещо важливе. Договір купівлі-продажу, свідоцтво про власність. Зверніть увагу на дату. Три роки до знайомства з В’ячеславом. І на ім’я власника.

Карина нервно облизнула губи. Її впевненість танула.
— Але він казав… що в нього власне агентство нерухомості…
Єва відкрила ноутбук і увійшла в банківський кабінет:
— А ось мій дохід. Я провідний спеціаліст у великому агентстві.
На екрані замиготіла виписка — солідні суми щомісячних надходжень. Карина впала на стілець.
— Дай вгадаю, він і з тебе витягував гроші? Розповідав про свої неймовірно прибуткові проекти?
— Я вклала майже півмільйона, — приглушено промовила Карина. — Він обіцяв, що через місяць буде перший прибуток…

— Усе буде! — лунає з дверей голос В’ячеслава. — Гроші повернуться з відсотками, я ж обіцяв!
На кухню входить В’ячеслав у дорогому кашеміровому светрі — подарунку Єви.
— Славчик? — Карина схопилася. — Ти ж мав бути на зустрічі з інвесторами!
— Вчора він просив у мене грошей на якийсь «терміновий проект», — тихо каже Єва. — Мабуть, я і є той самий інвестор.
В’ячеслав завмирає, переводячи погляд з однієї жінки на іншу. Потім його обличчя осяяла звична посмішка:
— Дівчатка, дайте все пояснити. Ріточко, твої гроші в надійному місці…
— Де? — Карина крокує до нього. — Я продала машину, позичила в батьків! Де мої гроші?
— Я все продумав! — у його голосі з’являються істеричні нотки. — Через місяць…
— Усім — усім? — Єва повільно встає. — Скільки ще жінок фінансують твої «проекти»?
В’ячеслав облизує пересохлі губи, намагаючись виправдатися, що з Кариною у нього «просто бізнес».
— Бізнес? — Карина гірко сміється. — А побачення? А розмови про кохання? Ти ж клявся, що не можеш без мене жити!
Під тиском він нарешті зізнається:
— Розумієш, був один проект… в інтернеті… майже безпрограшний варіант…
— Ти їх програв? — Карина хапається за голову. — Боже, ти спустив усі мої гроші на ставки?
— Не всі! — він підносить руки. — Ще залишилося! Я поверну! У мене є система…
— Система? — Єва гірко посміхається. — Позичити у дру— Так, — вона холодно дивиться на нього. — Збирай речі і йди звідси, бо найближчим часом тут з’являться поліцейські.