Connect with us

З життя

— Просто служи, – промовив чоловік. Але моя відповідь залишила його без слів.

Published

on

**Щоденник Оксани**

“Просто доглядай за домом,” – голос Віктора звучав буденно. Навіть не відірвав очей від телефона. – “Твоя робота – створювати затишок. Я забезпечую сім’ю, ти ведеш господарство. Все чесно.”

Я завмерла з тарілкою в руках. За двадцять років шлюбу я звикла до всього, але ця фраза…

Марічка, моя найкраща подруга, що сиділа навпроти, крізь вино хмикнула:
“А що він сказав не так? Багато хто був би радий опинитися на твоєму місці, Оксанко.”

Мій погляд рвонувся до сина. Андрійко сидів, понуро опустивши голову. Його телефон здригнувся.

“Вікторе,” – я поставила тарілку на стіл. – “А ти не думав, що я можу бути чимось більшим, ніж прибиральниця?”

“Ось, почалося,” – він закотив очі. – “Ми ж усе обговорили, коли ти звільнялася з роботи.”

“Чи ти просто переконав мене, що так буде краще?”

Щось у моєму тоні змусило його відірватися від екрана. Наші погляди зустрілися, і я побачила в його очах іскру страху. Невже він думав, що я не помічаю їхніх переглядів, випадкових дотиків?

Андрійко раптом підвівся:
“Можна я піду? У мене завдання з програмування.”
“Звісно, іди,” – відповіла я, не відводячи очей від чоловіка.

Стукіт дверей луною розійшовся по квартирі. Марічка зникла. Віктор мовчки збирав посуд.

“Залиши тарілки. Сядь.”
“До чого ця розмова?” – він завмер біля раковини.
“До того, що я не посудомийка. Пам’ятаєш, ким я була до того, як ти переконав мене, що ‘дітям потрібна мати вдома’?”
“Знову за своє?”
“Ні. Це ти вирішив. Як і завжди.”

Телефон дзенькнув. Повідомлення.
“Не відповіси? Від Марічки?”
“Годі. Ти себе неадекватно ведеш.”
“Неадекватно? Давай поговоримо про адекватність. Розкажи мені про спільний проект із моєю кращою подругою.”

Гострий звук ляпаса розрізав повітря. Але це не Віктор вдарив мене. Це я дала йому ляпаса.

“Мамо?” – голос Андрійка з коридору змусив нас здригнутися. – “Я до Сашка, можна?”
“Звісно, серденько.”

О третій ночі я прокинулася від стуку дверей. Андрійко?

“Де ти був?” – я завмерла в дверях кухні.
Син здригнувся, поспіхом ховаючи щось у кишеню.
“Андрію, що відбувається?”
“Я… я кинув універ. Два місяці тому. Не хочу бути програмістом! Це батькова мрія, не моя.”
“А гроші? Кому ти винний?”
“Позичив. Двісті тисяч. На курси фотографії. Тепер вимагають назад, погрожують розповісти батькові.”
“Завтра вирішимо питання з грошима,” – сказала я.

Договорити не встигла. У замку повернувся ключ. Віктор.

“Не спиться?” – його голос був хрипливим. Пахло горілкою.
“Тату, я все поясню,” – Андрійко став між нами.
“Що саме? Те, що мій син – брехун? Марічка мені все розповіла. Про універ.”
Я завмерла:
“Марічка?”
“Так, уяви собі. Хоч хтось у цьому домі вважає за потрібне казати мені правду.”
“Годі,” – сказала я, звертаючись до Віктора.
“Що ‘годі’? Це ти його так виховала?” – він повернувся до мене. – “До речі, про обман – як там Марічка? Не втомилася від ділових зустрічей?”
“Заткнися,” – прошипів Віктор.
“А що? Вдариш? При синові?”

Тут Андрійко крокнув до дверей:
“Я йду. Ви обоє… ви варті один одного.”
Двері грюкнули.
“Догралася?” – голос Віктора тремтів.

І в цю мить у двері подзвонили.

За дверима стояла Марічка. Розкуйовджена, з розмазаною тушшю.
“Треба поговорити.”
“Ти що тут робиш?” – вирвався у Віктора.
“Те ж, що й завжди,” – вона пройшла повз нього, сіла за стіл. – “Руйную чужі життя. Знаєш, Оксано, а він мені теж обіцяв розлучення. Казав, що я особлива. А потім я дізналася про Катю з бухгалтерії. І про Даринку з фітнес-клубу.”
“Заткнись!” – Віктор з силою вдарив по столу.
“Ні, вже. Раз правда – то до кінця. Про універ твого сина… Це я розповіла його дівчині. Налаштувала проти нього. А вона й повірила, що він її кине. Ось і почала шантажувати.”
“Навіщо?” – нарешті вимовила я.
“Не знаю. Можливо, хотіла, щоб ви всі відчули те ж, що й я? Порожнечу.”

Вона пішла до виходу, але біля дверей обернулася:
“Знаєш, що найсмішніше? Я й справді вважала тебе найкращою подругою.”
Двері зачинилися.

“Оксано…” – Віктор зробив крок до мене.
“Не треба. Просто йди.”
“Давай поговоримо.”
“Про що? Четверта ранку. Наш син пішов. Твоя коханка у всьому зізналася. А я… я просто втомилася доглядати. Ключі лиши на тумбочці.”

Він кивнув. Повільно дістав зв’язку, поклав на столик.

“Прости мене.”

Двері знову замкнулися. Я залишилася одна. Телефон здригнувся. Повідомлення від АндрійкаЯ натиснула кнопку дзвінка та сказала йому: “Приходь додому, ми разом знайдемо вихід.”

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

три × п'ять =

Також цікаво:

З життя2 години ago

– Яке чудове місце! Син, оформлюй його на себе! – Свекруха намагається забрати мою квартиру

Оксана застигла, почув слова свекрухи. Пальці самі розкрилися, і піднос із глухим гуркотом впав на підлогу веранди. Уламки розлетілися в...

З життя3 години ago

Колишній тесть…

Олена замислено розглядала чарівний букет, який приніс їй кур’єр півгодини тому. Помилки бути не могло — квіти призначалися саме їй....

З життя5 години ago

– Ми з вашим чоловіком любимо одне одного і скоро одружимось, – оголосила незнайомка. – Тож збирайте речі та йдіть з нашого дому!

— Ви — Олеся? Дружина Ярослава? — Так… А ви хто? — Це неважливо. Важливо, нащо я прийшла! Збирайте речі...

З життя6 години ago

На святкуванні дня народження чоловіка син вказав на гостю та закричав: “Це вона! На ній та спідниця!

За кілька днів до мого дня народження я рилась у шафі на горі. Миколка благав мене дати йому пікнікову ковдру...

З життя9 години ago

Малюнок Сина Вирвався В Увагу Поліції — І Розпочалося Розслідування

**Щоденниковий запис** Спочатку мені здалося, що це просто милий, звичайний момент. Мій шестирічний син, Богдан, останнім часом захоплювався малюванням –...

З життя12 години ago

Неочікуваний сюрприз вдома: шокуюче відкриття після повернення.

Душа облизувалася болем, а в серці кипіла ревнощі та образа. Чому вони так із нею? Хіба вона не любила свого...

З життя13 години ago

— Я обираю новий шлях: слова чоловіка перед фатальним фіналом

Вечірнє світло м’яко просочувалося крізь фіранку. Соломія поставила на стіл дві тарілки з вечерею і глянула на часи. Вісім вечора....

З життя15 години ago

Зима, що замела всі шляхи: застрягли в сніговій пастці.

Метелиця була жахлива. Дороги замело — ні пройти, ні проїхати. Двері під’їзду не відчинити: засипано трьома метрами снігу, і навіть...