Кохання на фоні ненависті

Кохання через ненависть

Ганна Петрівна стояла біля вікна й дивилась, як її сусідка Оксана розвішує білизну у дворі. Кожен рух тієї здався їй навмисним, ніби Оксана навмисне тягнула час, щоб показати себе перед чужими вікнами.

— Знов ця вискочка виставляється, — буркнула Ганна Петрівна, стискаючи край фіранки. — Мабуть, думає, що на неї всі задивляються.

Оксана Степанівна тим часом розвішувала простирадла, наспівуючи щось під ніс. Вона була на три роки молодша за Ганну Петрівну, але виглядала на всі свої п’ятдесят сім. Волосся завжди зачісане, сукні випрасувані, туфлі вичищені. І ця її манера триматись — пряма спина, піднятий підборідок — дратувала Ганну Петрівну до люті.

Жінки жили у сусідніх квартирах вже більше двадцяти років, і все це між ними тліла якась незрозуміла ворожнеча. Все почалося з дрібниці — Оксана колись зауважила, що Ганна Петрівна неправильно саджає нагідки на клумбі. Порадила, як краще. Ганна Петрівна сприйняла це як нахабне втручання.

— Я сама знаю, як квіти садити! — огризнулась вона тоді. — Не вчіть мене жити!

— Та я лиш хотіла допомогти, — зніяковіло відповіла Оксана. — У мене такі самі росли на городі, дуже гарні виходили.

— Не треба мені вашої допомоги! — відсікла Ганна Петрівна й демонстративно відвернулась.

З того часу вони віталися через силу, а частіше просто робили вигляд, що не помічають одна одну. Ганна Петрівна бачила в кожному вчинку сусідки прихований підступ чи бажання її принизити. Коли Оксана купувала нову сумочку, Ганна Петрівна думала, що та хвастається. Коли пекла пироги, запах яких розносився по всьому під’їзді — навмисне, щоб усі бачили, яка вона господиня.

— Мамо, ну чого ти до неї чіпляєшся? — казала Ганнина дочка Катя, коли приїжджала в гості. — Звичайна жінка, що ти в ній поганого знаходиш?

— Ти її не знаєш, — похмуро відповідала Ганна Петрівна. — Вона лише з виду така поряднАле тепер, стоячи поряд на клумбі, вони розуміли, що справжня дружба — це змога бачити в людині те добре, що раніше було заховане за злими думками.