Звільнення невістки: несподівана драма на роботі

Олена Миколаївна сиділа у тролейбусі й дивилася у вікно на знайомі вулиці. Щодня одна й та сама дорога на роботу, ті самі зупинки, ті самі обличчя сусідів. Лише сьогодні все було інакше. Сьогодні вона їхала востаннє.

У сумці лежала заява на звільнення за власним бажанням. Стандартна формулювання, нічого особливого. Але за цими словами ховалася історія, у яку Олена Миколаївна досі не могла повірити.

Тролейбус зупинився біля торгового центру, де розташовувався офіс фірми її сина. Тієї самої фірми, де вона пропрацювала бухгалтером чотири роки. Тієї самої фірми, яку Андрій заснував одразу після університету за її підтримки.

— Мамо, ти певна? — запитав Андрій учора ввечері, коли вона принесла йому заяву. — Може, ще подумаєш?

— Певна, сину, — відповіла вона. — Так буде краще для всіх.

Але зараз, піднімаючись сходами до офісу, Олена Миколаївна відчувала, як стискається серце. Чотири роки життя, чотири роки праці, чотири роки гордості за успіхи сина залишалися позаду.

Все почалося того дня, коли Андрій привів додому Мар’яну. Гарна дівчина, розумна, з дипломом економіста. Олена Миколаївна відразу її полюбила, раділа, що син знайшов гідну супутницю життя.

— Мамо, познайомся, це Мар’яна, — сказав тоді Андрій, сяючи від щастя. — Моя наречена.

— Дуже приємно, Олено Миколаївно, — Мар’яна простягнула руку й усміхнулася. — Андрій так багато про вас розповідав.

Вони одружилися через рік. Весілля було скромне, але щире. Олена Миколаївна сама готувала страву, прикрашала зал, метушилася, як бджілка. Хотілося зробити свято незабутнім для молодих.

Після весілля Мар’яна переїхала до них. Квартира невелика, двокімнатна, але місця вистачало всім. Олена Миколаївна завжди мріяла про велику родину, про те, щоб у домі лунала дитяча бесіда.

— Мам, а що, якщо Мар’яна працюватиме з нами? — запропонував якось Андрій за вечерею. — У неї економічна освіта, вона могла б допомогти з розвитком фірми.

— Звісно, — погодОлена Миколаївна зітхнула, подивилася на завісу дощу за вікном і подумала, що, можливо, в цій тиші села вона знайде те, що втратила у гуркоті міста.