Він обрав не для себе

— Ні, Оленко, ти не розумієш! Я так більше не можу! — Марійка сіпнула подругу за руку так, що аж пальці похрустіли. — Він одружується на ній! На цій… на цій ляльці! А я що, дванадцять років даремно чекала?

— Марію, відпусти, бо боляче! — Олена спробувала визволити руку, але очі подруги палали таким відчаєм, що аж мороз пройшов по шкірі. — Послухай мене…

— Ні, це ти послухай! — Марійка зірвалася з кухонного табурета, почала бігати по кімнаті, немов звір у клітці. — Дванадцять років, Олено! Дванадцять років я його чекала! Коли він вчився у Львові, я працювала, щоб йому грошей підкинути. Коли шукав роботу, підтримувала. Коли його мати захворіла, я в лікарні ночувала, як рідна! А він… він…

Голос перервався. Вона впала на стілець, сховала обличчя в долонях.

Олена обережно підсунула до неї склянку зі встиглим чаєм.

— Може, то й на краще, Марічко? Може, він тобі не доля?

— Не доля?! — Різко підвела голову, дивилася так, що Олена мимоволі одсунулася. — А що тоді доля? В сорок сидіти та згадувати, як могло б бути?

— Тобі ще тридцять вісім…

— Скоро тридцять дев’ять! — перебила Марійка. — І що мені тепер? Починати з нуля? Шукати іншого? Та кому я потрібна? Усі гідні хлопці давно одружені!

Олена мовчала. Вона знала Марійку ще з університету, бачила, як та метушилася між надією та розпачем. Ярослав то з’являвся, то зникав, обіцяв весілля, потім відкладав, казав — «зараз не час». А Марійка чекала. Вірила.

— Пам’ятаєш, як ми англійську вчили? — тихо заговорила Олена. — Ти казала, що хочеш світ побачити. А потім зустріла Ярослава й кинула.

— До чого тут англійська? — Марійка зірвалася, немов обпечена. — Я його любила, розумієш? По-справжньому! А він… він просто користувався мною!

— Не користувався, серце. Просто… не склалося.

— Не склалося?! — Підійшла до вікна, втупилася у сніг за шибкою. — Знаєш, що він сказав, коли я дізналася про весілля? Що я його занадто добре знаю. Що з Тетяною йому цікавіше, бо вона загадкова. Загадкова! Двадцятирічна дурниця, яка тільки в дзеркало вміє дивитись!

— Марію, не катуй себе…

— Я не катую! Я злюся! Я не розумію — як так вийшло? Ми ж були щасливі! Пам’ятаєш, як на Карпати їздили? Як він бузок дарував? Як казав, що я найкраща?

— Пам’ятаю. — Олена зітхнула. — Але то було давно.

— Рік тому! Ми ж тоді про дітей говорили! Про імена! А тепер оця Тетянка вже на третьому місяці!

Олена здригнулася.

— Вона вагітна?! Ти мені не казала!

— А нащо? — Марійка обвисла, наче з неї викачали повітря. — Щоб ти знала, що він не лише одружується, а ще й дитину чекає? Тієї самої, про яку ми з ним мріяли?

— Господи… — Олена обняла подругу за плечі. — Мені так тебе шкода.

— Не жалій мене! — Вирвалася. — Я сама винувата! Треба було тоді йти, коли він перший раз затягнув про «серйозність». А я думала — зміню його. Доведу, яка я добра…

— Ти й є добра. Розумна. Гарна…

— Гарна? — Гірко регоче. — Подивись на мене! Сивина, зморшки, зайві кілограми. А його Тетянка — молоденька, тонка, модниця. Звісно, він її обрав!

— Справа не у віці чи зовнішності!

— А в чому ж? Поясни! Чому він мене не захотів?

Олена взяла її руки у свої.

— Слухай уважно. Ти нічого не зробила не так. Він просто егоїст, Марію. Завжди думав лише про себе.

— Ні, ти його не знаєш! Він бував таким ніжним…

— Коли йому це вигідно. Пам’ятаєш, як зникав на місяці? Як відкладав знайомство з батьками? Як казав «кохаю», а сам ходив до інших?

— Ти знала про інших?! — Марійка очманіла.

Олена відвела погляд.

— Бачила їх у кав’ярні. Цілувалися. Хотіла сказати, але…

— Але мовчала! — Знову заходила по кімнаті. — Ти знала і мовчала!

— Що б ти зробила? Пробачила б, як завжди!

Марійка хотіла заперечити, але зрозуміла — Олена права. Вона пробачала йому все: запізнення, порушені обіцянки, мовчання. Завжди знаходила виправдання.

— Знаєш, що найгірше? — шепотіла Марійка. — Я думала, ми однакові. Що мрії у нас спільні. А виявилося, він навіть не пам’ятає наші розмови. Каже — «нудіІ тоді Марійка подивилася у вікно, де сніг тихо кружляв у повітрі, і відчула, як важкі камені з її серця почали розчинятися, залишаючи після себе лише легкість і спокій нового початку.