З життя
Вона з’явилася першою
Вона прийшла першою
Надія Василівна прокинулася о п’ятій ранку, як завжди. Звичка сорока років роботи на заводі нікуди не зникла, хоча на пенсії вже три роки. Тихенько, щоб не розбудити Петра Опанасовича, пройшла на кухню, поставила чайник. За вікном ще темно, але вона знала — скоро світанок.
Сьогодні особливий день. Сьогодні перше вересня, і онука Софійка йде до першого класу. Надія Василівна хвилювалася більше, ніж сама дівчинка. Весь тиждень перебирала в шафі шкільну форму, перевіряла рюкзак, рахувала зошити. Петро лише хитав головою і казав, що вона з’їхала з глузду.
— Що ти метушишся, наче скажена? — бурчав він. — Синок сам до школи ходив, і нічого, вижив.
— А я першою хочу бути, — відповіла Надія Василівна. — Першою зустріти її біля школи, першою привітати.
Петро Опанасович не розумів цього бажання дружини. Йому здавалося, що бабусі лише заважають у таких справах. Але Надія Василівна думала інакше. Вона пам’ятала, як тридцять років тому проводила в перший клас свого Андрія. Тоді вона працювала у дві зміни, додому поверталася пізно ввечері. На лінійці була Андрієва бабуся, мамина мама. А сама Надія Василівна стояла біля заводської брами і плакала від образи.
— Не плач, — тоді сказала їй сусідка Марія. — Виросте твій син, онуків народить, тоді й наверстаєш.
Ось тепер і навертала.
Чай запарився міцний, ароматний. Надія Василівна налила в улюблену чашку з ромашками, сіла за стіл. На підвіконні стояли букети — три штуки. Один вона купила на ринку ще вчора, другий зірвала у палісаднику, а третій приніс увечері Петро Опанасович. Соромився, казав, що це дурниці, але все ж приніс.
— Три букети забагато, — сказала вона чоловікові.
— А раптом учителька не одна? — пожав плечима Петро. — Хто його знає.
О сьомій Надія Василівна вже стояла під душем. Наділа найкращу сукню, ту саму, блакитну в білий горошок, яку берегла для особливих випадків. Зачесалася, підфарбувала губи. У дзеркалі на неї дивилася вихолена жінка з схвильованими очима.
— Ти що, на побачення збираєшся? — прокин— Хочу гарною бути для онученьки, — відповіла Надія Василівна, усміхаючись до свого відображення.
Did Your Mother Just Assume I’m Her Personal Maid?” – Wife Draws the Line at Mother-in-Law’s Demands
**Diary Entry A Moment of Clarity** There comes a point when patience simply snapslike a thread pulled too tight. Mine...
A Sweet Treat on Someone Else’s Dime
A Slice of Someone Elses Pie “Put your hand on your heartmy blood pressures all over the place. The doctor...
My Stepson Challenged That Saying: Only Real Mothers Get to Sit Up Front!
**Diary Entry** I never thought Id be the one to challenge that sayingthat only *real* mothers belong in the front...
Already Someone New? The Neighbours Whispered, ‘Galina Should Have Thought What People Might Say,’ When They Spotted a Man in the Widow’s Garden.
Already another one? *What will people say?* the neighbors whispered when they spotted a man in the widows yard. In...
Did Your Mother Really Think I Was Her Maid?” – Wife Stands Her Ground Against Mother-in-Law’s Demands
There comes a time when patience wears thin, like a thread stretched to breaking. That moment came for me on...
If You Think I Do Nothing for You, Try Living Without Me!” — Wife Finally Loses Her Cool
“If you think I do nothing for you, try living without me!” Charlotte snapped. That evening, the silence in the...
Turn On the Girl
“Hey, you ever think, Tasha, that when things get complicated, the answer might be simpler than we make it? Like,...
I Never Loved My Wife and Always Told Her So: It’s Not Her Fault — We’ve Been Living Comfortably
I Never Loved My Wife, and I Always Told Her So: It Wasnt Her Fault We Lived Well Enough I...