Connect with us

З життя

ВІН ДИВИВСЯ НА КРОСІВКИ У ВІТРИНІ… АЛЕ НІКОЛИ НЕ ВХОДИВ У МАГАЗИН.

Published

on

Ніхто не знав, як його звати.
Це був хлопчик, дев’яти років, худий, у трохи пошарпаній сорочці.
Кожного дня після школи він проходив повз місцеву взуттєву крамницю.
Зупинявся там, нерухомий, вдивляючись у червоні кросівки, що висіли у вітрині.
Не торкався скла.
Не видавав звуку.
Лише дивився.

Одного дня господар магазину, пан Іван, вийшов і спитав:
— «Тобі подобаються?»
Хлопчик опустив очі і відповів:
— «Ні, пане. Я просто… згадую.»

Пан Іван не зрозумів.
Тоді хлопчик пояснив:
— «Вони такі самі, як у мого брата.
Але його вже нема… і я не хочу забути, як вони виглядали.»

Пан Іван замовк.
Голос йому тремтів.
Того вечора він запакував кросівки в коробку і віддав хлопчикові.
Але це був не звичайний подарунок.
Він сказав:
— «Кожного разу, коли їх одягатимеш, пам’ятай — братів не запам’ятовують за тим, що в них на ногах…
а за тим, що вони лишають у серці.»

Хлопчик забрав кросівки додому, але не одягнув їх одразу.
Поставив у куток, біля фотографії брата.
Тепер кожного вечора, замість вітрини, він дивився на коробку.
А коли таки вирішив їх вдягнути, то не для бігу чи гри.
Він пішов у парк, де колись бував із братом, сів на ту саму лавку… і усміхнувся.

Бо інколи речі — це не просто речі.
Це містки.
Спосіб не відпустити.
Спосіб любити, навіть коли треба сказати «до побачення».

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × 3 =

Також цікаво:

З життя17 хвилин ago

Візьми мою страждання

Тінь моєї туги Анастасія завжди уникала роботи з дітьми. Це завжди складно, напружено й небезпечно. Дитина — немов кришталева ваза,...

З життя2 години ago

Усмішка попри образу

**Сміх крізь образи** Олена Миколаївна поставила перед онукою миску з борщем і сіла навпроти, пильно спостерігаючи, як Соломія водить ложкою...

З життя5 години ago

Третя кімната — таємниця для своїх

Третя кімната — не для гостей — Не смій туди заходити! — вигукнула Марія Іванівна, вибігаючи з кухні з мокрими...

З життя8 години ago

За стіною — приховані звуки

За стіною — не тиша — Та зробіть ви цей телевізор тихіше, на всіх бісів! — вигукнула Галина Михайлівна, стукнувши...

З життя8 години ago

Чому мені не пощастило з мамою: краса, яка бісить

У подруг мами молоді й гарні, а в мене нема такої. Моя більше схожа на бабусю, і дуже це болить…...

З життя11 години ago

Не заглядай сюди

Олена Іванівна стояла біля вікна, притуливши долоню до скла, і дивилася, як двірник Петрович згрібає останні жовте листя. Жовтень видався...

З життя12 години ago

ВІН ДИВИВСЯ НА КРОСІВКИ У ВІТРИНІ… АЛЕ НІКОЛИ НЕ ВХОДИВ У МАГАЗИН.

Ніхто не знав, як його звати. Це був хлопчик, дев’яти років, худий, у трохи пошарпаній сорочці. Кожного дня після школи...

З життя14 години ago

Сусід, який знав забагато

Ой, слухай, я тобі цю історію розкажу, але перероблю її на наш український лад, щоб було ближче до серця. —...