Сховай мої муки

**З\’їж мою боли**

Найменше усього Олені подобалося працювати з дітьми. Важко, нудно й небезпечно. Простір можливостей навколо дитини ще не сформований, і ризик «притягнути» якусь зовсім непотрібну ймовірність занадто великий.

Дитина перебуває в біополі матері, отже, доведеться працювати і з нею. До того ж, діти жахливо люблять фантазувати. Хто не мріяв у дитинстві про магічну силу? Не вигадував собі чарівного друга? Кожне слово такого «клієнта» треба було перевіряти, що створювало додаткове навантаження.

Коли Олена побачила на порозі жінку в пафосній чорній сукні, з кров’яно-червоними губами й синіми повіками, відьма не здивувалася. До неї часто приходили екстравагантні особистості. А десятирічний хлопчик, що ховався за її спиною, змусив Олену насторожитися. Лише вона відкрила рота, щоб сказати, що з дітьми не працює, пані владно перебила:

— Ми за записом. Я Марічка, телефонувала вчора. У мене ще кошеня на аватарці, пам’ятаєте?

Кошеня Олена пам’ятала.

— Ну що, заходьте.

«Може, проблема у Марічки, а хлопця їй просто нема з ким залишити?» — з надією подумала відьма, ненав’язливо розглядаючи клієнтку. Марічка була повненькою, ще привабливою жінкою років сорока п’яти. Про таких кажуть: «у самому соку». Накрашена яскраво, трохи грубувато, на руках — безліч браслетів, що дзвеніли при кожному русі, а жестикулювала вона багато й запально. Чорний одяг… На що це? Вирішила додати таємничості? Тримає траур? У будь-якому разі, Марічка носила чорне із мало приглушеним задоволенням, напоказ. «Любителька вистав. Зараз мені доведеться стати глядачем однієї з них», — здогадалася Олена.

— У мене помер чоловік, — трагічно почала жінка. Дістала хусточку й промокнула абсолютно сухі очі.

— Співчуваю, — ввічливо відповіла відьма, — але я не займаюся спиритизмом. Вважаю це небезпечним і марним.

Не отримавши бажаної реакції, пані спробувала піти з іншого боку.

— У нашому роду були чаклуни, — драматичним шепотом розповіла клієнтка. — Моя прапрабабуся ворожила, а семиюрідна тітка…

«Дай вгадаю, теж ворожила?» — Олені ледве вдалося стримати саркастичну усмішку. Кількість «відьом», «чаклунів» і «шаманів», що ламалися до неї вдома, останнім часом досягла критичної точки. Якщо добре порпатися, у кожній родині знайдеться хтось, хто таємно проводив обряди. Магія, попри всі забобони, була й залишається поширеним явищем. Але чи стане людина великим боксером лише тому, що її дід колись виходив на ринг? Так само й із чаклунством.

— У нас у родині є Дар. Він передається з покоління в покоління. Мене, слава Богу, — жінка плюнула через ліве плече, але Олена встигла помітити розчарування в її очах, — ця доля оминула. А ось мій син Ярик… він, — її очі спалахували незрозумілою для відьми гордістю, — бачить привидів!

«Бачить привидів? Справа погана». У Олени було кілька варіантів. Перший і найвірогідніший — дебют шизофренії. Вона щиро не розуміла, чому батьки ведуть дітей із галюцинаціями не до психіатра, а до екстрасенсів. Другий варіант — у родині справді є «Дар». Зазвичай так називають біса, що передається з покоління в покоління.

— Розкажи, як до тебе приходять привиди! — вимагала мати. Хлопчик почав говорити неохоче, лише тому, що попросили.

— Не привиди, а привид. До мене кожної ночі приходить мій тато…

Ярик замовк і безпорадно подивився на маму. Мовляв, я все сказав, може, підемо додому? Та не помітила цього погляду. Вона гордовито розправила плечі. Так виглядають, коли хочуть похвалитися обдарованою дитиною, демонструючи щоденник із оцінками чи грамоти.

«Некроприв’язка? Чи чисто психологічна причина? Хлопчик сумує за татом, ось і…» — відьма зупинилася. За спиною дитини маячив темний силует. Не батько. Істота не моргаючи дивилася на Олену. По шкірі пробігли мурашки, відьмі довелося докласти зусиль, щоб залишитися спокійною. Скоріш за все, хлопчикові дістався біс. Справа була серйознішою, ніж вона припускала.

— Знаєте, я тут подумала: на шоу «Битва екстрасенсів» ніколи не було дітей! Це ж буде успіх, бомба! Хлопчик-чаклун!

Ярик зігнувся на стільці, налякано втягнув голову в плечі, шкодуючи, що взагалі почав говорити. Так, Марічка любила «шоу» набагато більше, ніж відьма спочатку припускала.

— У вас дуже сильна енергетика. І аура… занадто щільна. Щоб діагностувати вашого сина, мені потрібно залишитися з ним наодинці, — відьма швиденько випроводила божевільну мамашу за двері. — Посидіть у дворі, прогуляйтеся по магазинах. Повертайтеся через годинку.

Марічка трохи образилася, але, почувши слова «енергетика» й «аура», зрозуміло закивала. Ярик залишився з Оленою наодинці. Спочатку він не хотів нічого розповідати. ЗатиснуОлена мовчки дивилася, як істота розчинялася в повітрі, залишаючи хлопчикові лише спокій і тиху вдячність у серці.