Connect with us

З життя

Пробачити, але занадто пізно

Published

on

“Запізніле пробачення”

— Не смій мені дзвонити! Чуєш? Ніколи більше не дзвони! — Галина Петровна з силою кинула слухавку на старий телефон. Руки тремтіли, сердце калатало так, що вона сіла на табурет біля кухонного столу.

— Мамо, що трапилось? — визирнула з кімнати Соломія, донька. — Хто дзвонив?

— Ніхто, — захрипіла матір. — Ніхто не дзвонив.

Соломія підійшла ближче, побачила зблідле мамине обличчя.

— Мамчику, ти ж вся тремтиш! Що сталося?

— Батько твій знайшовся, — прошепотіла Галина Петровна. — Після стількох літ… Хоче зустрітися, переговорити. Каже, що сумує, що жалкує за всім.

— Тато дзвонив? — Соломія сіла поруч, взяла матір за руку. — І що ж він хотів?

— Щоб я його пробачила. Щоб дозволила прийти. Говорить, що хворий, що лікарі… — Галина Петровна замовкла, зітрáла сльозу. — Пізно, Соломійко. Занадто пізно на це все.

— Мам, розкажи мені врешті, що тоді сталось. Я ж була маленькою, пам’ятаю лиш, що він пішов і більше не приходив.

Галина Петровна встала, підійшла до вікна. За шибкою моросив дощ, й краплі повільно стікали, немов сльози.

— Тобі тоді було сім. Ти питала, де тато, а я не знала, що відповісти. Казала, що в відрядженні, що скоро повернеться. Та я й сама не знала, де він.

— Він що, просто пішов? Без пояснень?

— Не просто пішов. Він… — Галина Петровна стиснула губи. — Він нас зрадив. Мене, тебе, наш дім. В нього була інша сім’я, Соломійко. Інша дружина, інші діти. І він обрав їх.

Соломія мовчала, перетравлюючи почуте. Їй було вже тридцять два, але дитячі спогади про батька були невиразними, наче в тумані.

— Він казав, що кохає нас, — продовжила матір. — Щодня приходив додому, грав з тобою, читав казки. А далі я дізналась, що в нього є ще одна донька, старша за тебе на три роки. І дружина, котра вважає себе законною. Що навіть не знала про наше існування.

— Господи, мамо… Як ти дізналась?

— Дурно вийшло. Він захворів, лежав у лікарні. Я прийшла відвідати, а там сидить жінка з дівчинкою. І та дівчинка гука: «Тату, тату!» — а він обіймає її й цілує. Я тоді зразу все зрозуміла. Стою в дверях, а він мене бачить і блідне. Та жінка, Ярослава, дивиться на мене, потім на нього, питає: «Хто це, Богдане?» А він мовчить. Тільки мовчить.

— І що було далі?

— Розмова була короткою. Ярослава сказала, що вони розписані вже вісім років, що квартира на ній, що донька записана на його прізвище. А я? Я ж була дурна закохана. Ми не розписувались, він казав, що печатка в паспорті нічого не значить, що головне — кохання. Доньку мою записав на своє прізвище, так, та документів у мене не було.

Соломія встала, обняла матір.

— Мамчику, чому ти мені раніше не розповіла?

— Навіщо було тобі знати? Дитинство у тебе й без того нелегке було. Я сама працювала, грошей не ставало, по лікарях з тобою мандрувала, коли хворіла. Думала, виростеш, тоді й розповім. А далі час минав, ти влаштувала своє життя, заміж вийшла. Навіщо старих ран зачіпати?

— А він ніколи не намагався зв’язатися?

— Намагався. Спершу приходив, стояв під вікнами, благав поговорити. Я не відчиняла. Потім листи писав, гроші посилав. Я листи не читала, гроші назад відправляла. Горда була, дурна. Думала, що сама зможу доньку підняти, що такий чоловік мені не потрібен.

— А тепер він знов
Але роки потому, коли сама Оксана стояла біля вікна й дивилася, як її донька прощає чоловікові дрібну провину, вона раптом зрозуміла мамині слова й запалила за батька тоненьку свічку в куточку іконостаса.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

11 − 2 =

Також цікаво:

HE36 хвилин ago

# המלצרית שתפסה רגל כיסא שבורה כדי להציל את אימא של הבוס — ומה שהוא עשה אחר כך

אני נוהג מונית באזור בת ים כבר תשע שנים, ואת מה שראיתי ברחוב הצדדי ליד שוק הדגים, בשעה ארבע וחצי...

EN40 хвилин ago

The Rain Remembers Her Face

The rain was coming down sideways over Oak Hill Cemetery, hammering the gravestones so hard I could barely hear my...

PL54 хвилини ago

# Konto, którego nie było

Kaśka poprawiała czarną sukienkę przed lustrem w przedpokoju i liczyła w głowie, ile jeszcze wytrzyma. Za oknem Wrocław szumiał wieczorem...

FR2 години ago

Le cartable en toile cirée de Mamie Odette

Il y a une odeur que je n'ai jamais retrouvée nulle part: celle du cartable en toile cirée que ma...

HE2 години ago

# ילדה אחת שכחה מטריה ברכב — ואף אחד לא בא לקחת אותה

# הטלפון עם המסך הסדוק אני נהגת מונית בתל אביב, שירות "גט" הצהוב הישן, כבר תשע שנים. יש לי משמרת...

PL3 години ago

No One Dared Look at the Mafia Boss at His Father’s Funeral—Until a Little Girl Walked Over and Took His Hand

Nikt nie odważył się spojrzeć na Antoniego Wierzbickiego na pogrzebie ojca — dopóki nie podeszła do niego mała dziewczynka i...

HE3 години ago

Next

**האיש שכולם פחדו לשאול, והילדה שלא פחדה בכלל** באולם הלוויות "בית עולם רימונים" בפתח תקווה עמדו שבעים ושניים גברים בחליפות...

FR3 години ago

Le sourire de la comptable

Marion venait de refermer la caisse quand elle a vu passer devant la vitrine une silhouette qu'elle n'a pas reconnue...