Connect with us

З життя

Розрив, що врятував моє життя

Published

on

— Олесю, ти що робиш?! — голос Богдана гримів по всій квартирі. — Куди це ти зібралася в такому вигляді?!

— В театр йду, якщо дозволиш! — Олеся поправила перед дзеркалом нову блузку, куплену на розпродажі. — З Марійкою домовилися, давно хотіли подивитися цю виставу.

— Який ще театр?! У тебе вдома справ повних! Посуд не митий, сорочки мої не прасовані! А вона в театр зібралася! — Богдан схопив Олесю за руку, повернув до себе. — Зараз же переодягнися і займися господарством!

Олеся вирвала руку, але на зап’ясті залишився червоний слід від його пальців.

— Бодю, ми ж учора про це говорили! Я цілий день вдома просиділа, усе переробила. Один вечір хочу для себе, що тут такого?

— Для себе?! — він зневажливо всміхнувся. — А хто тебе годує, одягає? Хто дах над головою дає? Я, до речі, після роботи прийшов, хочу поїсти нормально, а не ці твої бутерброди жувати!

Олеся мовчки пішла на кухню, почала діставати з холодильника продукти. Руки тремтіли, усе всередині стислося у щільний комок. Ще вранці вона так раділа цьому вечору, навіть зачіску зробила, туфлі начистила. А тепер…

— Ото ж бо! — задоволено буркнув Богдан, увімкнув телевізор голосніше. — І щоб швидше! Я голодний як вовк!

Поки сковорода розігрівалася, Олеся нишком дивилася у вікно. На подвір’ї жінка її віку виводила собаку, сміялась, розмовляючи по телефону. Яка ж вона щаслива здавалася, ця незнайомка! Вільна, легка…

— Олесю! Ти що там заснула?! — гаркнув із кімнати чоловік.

— Готую вже, готую! — відгукнулась вона, поспішно перевертаючи котлети.

Богдан з’ннявся на порозі кухні, спирався о косяк.

— Слухай, а завтра ввечері до мене Тарасик прийде, справи обговоримо. Тож ніяких твоїх подружок, сидиш вдома тихо, чай подаси, якщо попросимо.

— Та завтра ж субота, — несміливо заперечила Олеся. — Ми з дівчатами в кафе хотіли…

— Які ще дівчата? Тобі сорок три, Олесю, опам’ятайся! Час би вже розум на місце поставити. Дім, родина — ось — твоє місце. А не ці дурниці з подружками і кафе.

Олеся поставила перед ним тарілку, сіла навпроти. Їсти зовсім не хотілося, у горлі стояв ком.

— Бодю, а чому ти так зі мною? Раніше ж не був таким… Ми разом до театру ходили, в кіно, ти квіти дарував…

— Раніше! — мах — він рукою. — Раніше ти молодша була, краща. А зараз що від тебе лишилося? Поповніла, постаріла, одягаєшся як баба. Мені соромно з тобою на люди показатися!

Слова били боляче за будь-який удар. Олеся встала, почала прибирати зі столу. Сльози підступали до горла, але вона стримувалась. Не хотіла давати йому ще одну приводу для принижень.

— Та не реви! — поморщився Богдан. — Терпіти не можу ці жіночі соплі. Краще подумай подумай, як себе в порядок привести. Може, у спортзал запишешся, на дієту сядеш. А то зовсім запустилася.

Коли він пішов дивитися телевізор, Олеся дістала телефон, написала Марійці: «Не виходить сьогодні, прости. Переносимо».

Відповідь прийшла миттєво: «Олесь, що знову трапилося? Це вже третій раз за місяць! Так не можна!»

«Усе гаразд, просто справи невідкладні», — набрала Олеся і тут же видалила повідомлення. Написала коротше: «Усе добре».

Але Марійка не заспокоювалася: «Приходь до мене зараз же. Серйозно кажу».

«Не можу, Бодя вдома».

«Олесь, ми подруги вже двадцять років. Бачу, що з тобо діється. Годі це терпіти!»

Олеся поклала телефон у ящик столу, під купу паперів. Марійка не розуміє, вона розведена, живе сама, їй легко поради давати. А як же дім, іпотека, яку вони
Коли один вечір Віра самовільно вирішила піти у театр у новій блузці, вона й не уявляла, що ця дрібниця стане початком її звільнення від токсичного шлюбу з Миколою, що врешті дозволить їй повернути собі життя, гідність та справжнє щастя.
Тепер, пройшовши через страх і сумніви, вона сиділа в улюбленій кав’ярні біля Софіївської площі, відчуваючи легкий весняний вітерець на обличчі, і усміхнулася, згадуючи, як саме цього ранку купила квиток на гастрольних спектакль київських акторів — для однієї себе, вільна та щаслива.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять − три =

Також цікаво:

BG37 хвилин ago

Загубеният син

Двадесет години. Толкова години броях дните, откакто детето ми изчезна от двора на баба си в Пловдив. Двадесет години, значи....

ES2 години ago

**Trece años y una foto borrosa**

Mi nombre es Julián Ramírez. Tengo trece años. Trabajo desde los once en el taller de mi tío Chava, en...

BG2 години ago

Не го написах, за да ме харесат

Нощната смяна в Трето районно в Пловдив е като да чакаш влак, който винаги закъснява. Седнал съм на дежурство, пред...

BG3 години ago

Миражът в снега

Седях в ресторанта на хотела в Боровец, когато тя влезе. Не че я познавах. Просто беше трудно да не я...

PT3 години ago

A metade que ficou na lata

A dona Irací estava debaixo do sol de Salvador, escolhendo tomate na barraca da Dona Zefa, quando o neto puxou...

BG3 години ago

Грамотата от 1978-ма

# Грамотата от 1978-ма Четиридесет и осем години стоях зад този клавирен инструмент. Не искам да кажа пиано — то...

EN4 години ago

She Called the Cops on Me Over Grandpa’s Drill

The day my sister called the police on me, my mother's voice on the phone was a wreck. Not crying...

PT4 години ago

O menino da Hilux preta

Eu tava terminando meu turno no posto da XV de Novembro, em Curitiba. Já passava das sete e meia. O...